IFES: Громадська думка в Україні перед виборами до Верховної Ради 2007 р.

ГРОМАДСЬКА ДУМКА В УКРАЇНІ ПЕРЕД ВИБОРАМИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ 2007 Р.: РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ IFES, ПРОВЕДЕНОГО У ВЕРЕСНІ 2007 Р.

 

Цей звіт містить детальні результати останнього дослідження IFES в Україні. Це 16-те опитування громадської думки, що IFES проводить в Україні, тому в цьому

підсумковому документі містяться посилання на деякі результати попередніх досліджень. Опитування в межах даного останнього дослідження проводилося в період

з 25 серпня по 11 вересня 2007 р. серед 1265 респондентів на всій території України. Ця вибірка охоплювала національну вибірку з 1 200 респондентів і додатково 65

респондентів у Києві. Дані були розраховані з урахуванням коефіцієнтів по регіонам, віку і статі, таким чином будучи національно репрезентативними для дорослого (18+)

населення України. Розмір похибки для вибірки такого розміру становить плюс / мінус 2,75%. Опитування та обробка даних дослідження проводилися компанією GfK, що розташована у Києві. Дослідження проводилося за фінансової підтримки Агенції США з міжнародного розвитку.

Думка щодо виборів до Верховної Ради, призначених на вересень 2007 р.

· Більшість українців (58%) дуже або в цілому погоджуються з рішенням оголосити дострокові парламентські вибори у вересні. Тридцять відсотків не погоджуються з рішенням щодо оголошення дострокових виборів. Більшість респондентів у п′яти з шести географічних регіонів погоджуються з рішенням щодо оголошення дострокових виборів. Єдине виключення – східний регіон, де думки розділилися – 41% підтримують це рішення, а 40% проти нього.

· Більш ніж вісім з десяти дорослих українців вважають, що вони дуже налаштовані

(58%), або ймовірно (27%) будуть голосувати на вересневих виборах. Тільки

дев′ять відсотків говорять, що вони ймовірно або напевно не будуть голосувати.

Спостерігається дуже невелика різниця між чоловіками і жінками у вірогідності їх

голосування, різниця між ключовими віковими групами також відсутня. Місто Київ –

єдиний регіон країни, де менш ніжполовина (31%) говорить, що вони напевно

голосуватимуть, проте 61% кажуть, що вони мабуть проголосують.

· На думку істотної кількості українців вересневі вибори відбуваються в момент, коли

Україна стоїть на шляху до нестабільності. Сорок сім відсотків кажуть, що Україна

на шляху до нестабільності, тоді як тільки 15% говорять, що країна йде до

стабільності. П′ятнадцять відсотків стверджують, що Україна не йде ані шляхом до

стабільності, ані до нестабільності, 23% не мають думки з цього приводу. Однією з

причин високого показника згадування нестабільності може бути регіональне і

політичне розділення, які сьогодні характеризують Україну. Респондентів

запитували, чи очікують вони, що це розділення продовжиться, або чи вони

вважають, що українці працюватимуть для об′єднання протягом майбутніх п′яти

років. Тут думки розійшлися, оскільки 27% вважають, що українці працюватимуть

для єдності, а 25% думають, що залишаться розділеними. П′ятнадцять відсотків

говорять, що не відбуватиметься жодне з цього, тоді як 4% кажуть, що

відбуватимуться обидва процеси, 29% не висловили свою думку.

· Більшість українців також не чекають, що вибори приведуть до політичної

стабільності в Україні. Сорок дев′ять відсотків вважають, що дуже або в цілому не

схоже, що вересневі вибори приведуть до політичної стабільності, тоді як для 26%

дуже або в цілому схоже, що вибори приведуть до стабільності. Двадцять п′ять

відсотків не висловили свою думку.

· Українці більш песимістично, ніж оптимістично налаштовані щодо того, наскільки

вільно і чесно можуть пройти вересневі вибори. Сорок два відсотки українців

гадають, що вибори не будуть дуже чесними або чесними взагалі. Тридцять п′ять відсотків, з другого боку, вважають, що вибори будуть здебільшого або цілком

чесними. Українці були трохи більш упевнені щодо чесності виборів перед

парламентськими виборами 2006 р., адже 39% учасників дослідження IFES, що

проводилося перед тими виборами казали, що вибори не будуть чесними або

будуть зовсім нечесними, а 38% відчували, що вони будуть цілком або здебільшого

чесними. Відповідаючи на запитання щодо основної засади, яка б гарантувала

чесні вибори, істотний відсоток українських громадян вказували на різні чинники:

чесні виборчі комісії на місцях (18%), контроль виборчого процесу міжнародними

спостерігачами (16%), склад Центральної виборчої комісії з представників різних

партій (16%), гарантування вільних і чесних виборів законом (11%) і спостереження

за виборчим процесом незалежними українськими спостерігачами (11%). Двадцять

п′ять відсотків не відповіли на це питання.

· У респондентів дослідження запитували, за яку партію вони б проголосували, якщо

б вибори відбулися наступної неділі. Партія регіонів згадувалася найчастіше

(29,7%), за нею їдуть блок Тимошенко (18,9%), блок Наша Україна-Народна

самооборона (9,8%), і Комуністична партія (3,1%). Серед інших партій і блоків, що

згадувалися – блок Литвина (2,1%), блок Вітренко (1,1%) і Соціалістична партія

(1,0%). Шістнадцять відсотків усіх респондентів ще збиралися визначитися з

вибором під час проведення дослідження. Це свідчить про те, що партії, які не

досягають бар′єру для отримання місць у парламенті, усе ще можуть його досягти,

коли виборці, які ще не визначилися, зроблять свій вибір щодо голосування.

Спостерігаються значні регіональні відмінності у виборі партій. Партія регіонів –

домінуючий вибір виборців у східному (48%) і південному (46%) регіонах, а також

вона має досить непогані показники в центральному регіоні (22%) і Києві (18%).

Блок Тимошенко має незначну підтримку на сході і півдні, але добрі результати в

західному (35%), центральному регіонах (30%), Києві (26%) і на півночі (24%).

Основні ресурси блоку Наша Україна-Народна самооборона – на заході (26%),

проте він значно відстає від блоку Тимошенко в центральному регіоні та в Києві.

Відсоток виборців, що ще не визначилися, найвищий в північному і центральному

регіонах, обидва ці регіони показують високий рівень підтримки блоку Тимошенко.

Сприйняття та розуміння виборчого процесу

· Хоча українці більш схильні до песимізму, ніж оптимізму у питанні щодо чесності

вересневих виборів, вони проте загалом позитивно оцінюють деякі певні аспекти

виборчого процесу в Україні. Шістдесят сім відсотків відчувають, що можуть цілком

безпечно голосувати так, як вони того хочуть, 60% погоджують з тим, що мають

необхідну інформацію про виборчий процес, 56% вважають, що щодо їх голосу

виборчі органи зберігатимуть конфіденційність. Вони також мають позитивні

враження щодо ролі, яку можуть відіграти спостерігачі і ЗМІ у виборчому процесі.

Близько семи з десяти українців погоджуються, що присутність незалежних

місцевих спостерігачів і спостерігачів від політичних партій має позитивний вплив

на чесність виборів в Україні. Три чверті мають таку ж думку щодо міжнародних

спостерігачів за виборчим процесом. Більшість (58%) вважає, що національні ЗМІ

достатньо детально представляють партії та кандидатів на виборах, а 43%

погоджуються з тим, що ЗМІ об′єктивні в своєму висвітленні (порівняно з 37% тих,

хто не погоджується, що ЗМІ об′єктивні).

· Хоча українці мають позитивну думку щодо деяких аспектів виборчого процесу,

вони не задоволені адмініструванням цього процесу. Більшість (57%) не

погоджується з тим, що виборчим процесом керують компетентно. Це може бути

однією з причин того, чому 45% не погоджуються, що результати виборів

відображають фактичне голосування в Україні (порівняно з 41% тих, хто погоджується з цим твердженням). Крім того, небагато українців (26%) погоджуються, що виборча система забезпечує засоби боротьби з порушеннями під час виборів. Таке ставлення в цілому може бути однією з причин того, чому більша кількість українців говорять, що вони не мають значної або будь-якої довіри до Центральної виборчої комісії, ніж відсоток тих, хто говорить, що вони мають велику або значну довіру (49% проти 41%).

· Дані дослідження також вказують на те, що більшість українців нічого не чули про

жодну з двох ключових поправок до виборчого законодавства, прийнятих Радою

при підготовці до виборів 30 вересня. Сорок сім відсотків говорять, що знають про

те, що Рада прийняла поправку до виборчого законодавства, за якою мінімум 50%

зареєстрованих виборців повинні проголосувати для того, щоб результати виборів

були визнані дійсними. Більшість (53%) не знають про цю поправку. Друга

поправка, яку прийняла Рада, проголошує, що заочне голосування більше не

дозволятиметься під час дострокових виборів до того, як закінчиться термін роботи

поточного складу Ради. Тільки 35% знають про цю поправку, тоді як 65% кажуть, що

вони не чули про таку поправку. Коли респондентів просили оцінити вплив

поправок, ті, хто обізнані про обидві поправки загалом вважають, що поправка

матиме позитивний, а не негативний вплив на виборчі права громадян. Щодо

мінімальної явки у 50%, більшість (58%) тих, хто знає про поправку вважають, що

вона матиме позитивний вплив, тоді як 14% думають, що вона матиме негативний

вплив, а 15% думають, що вона не матиме ніякого впливу взагалі. Щодо поправки,

що стосується заочного голосування, 46% тих, хто знає про поправку думають, що

вона матиме позитивний вплив, 24% – негативний і 16% – не матиме впливу

взагалі.

· Більш ніж чотири з десяти українців не обізнані про те, чи вони наразі

зареєстровані у виборчих списках. Непереважна більшість (53%) каже, що вони

зареєстровані у виборчих списках, тоді як 23% говорять, що вони, можливо,

зареєстровані у виборчих списках, але не впевнені, а ще 21% не знають, чи вони

зареєстровані у виборчих списках. Три відсотки категорично заявляють, що вони не

зареєстровані у виборчих списках. Відсутність упевненості щодо реєстрації у

виборчих списках – особливо характерне явище для виборців 18-25 років, серед

яких 58% не обізнані, чи вони зареєстровані.

· Більшість (59%) також говорять, що вони ніколи не перевіряли списки виборців з

метою подивитися, чи вони зареєстровані. Сорок один відсоток перевіряв список

виборців в минулому. Відповідаючи на запитання, чи вони мають намір перевірити

список виборців перед вересневими виборами, тільки 36% кажуть, що збираються,

тоді як більшість (54%) говорить, що вони не мають наміру перевірити списки

виборців. Серед вірогідних виборців 40% мають намір перевірити список виборців і

50% не мають такого наміру.

· Більш ніж вісім з десяти українців (85%) обізнані про те, що громадяни України, які

працюють за кордоном, можуть проголосувати під час українських

загальнонаціональних виборів. Відповідаючи на запитання, чи вони самі або хтось з

їх родичів коли-небудь працював за межами країни протягом мінімум двох місяців,

3% говорять, що вони безпосередньо працювали за межами країни, і 11% говорять,

що як мінімум один з їх родичів працював за межами країни. Серед тих, хто

безпосередньо працював за межами країни або має таких родичів, 4% говорять, що

вони брали участь у голосуванні за кордоном, а 21% говорять, що принаймні один з

їх родичів голосував таким чином. П′ятдесят відсотків говорять, що ні вони, ні їх

родичі не голосували за кордоном, а 24% не відповіли на це питання.

Думки щодо поточної соціально-політичної ситуації в країні

· Відповідаючи на запитання щодо змін у важливих питаннях за минулий рік, українці

більш схильні казати, що протягом минулого року відбулося погіршення, а не

покращення у цих питаннях. Щодо політичної стабільності в країні за минулий рік,

більшість українців кажуть, що відбулося значене або деяке зниження рівня

політичної стабільності (62%). Сорок дев′ять відсотків також висловлюють подібну

думку щодо економічної ситуації в країні, порівняно з лише 19% тих, хто вважає, що

спостерігається покращення. Більшість (52%) вважає, що боротьба з корупцією

залишилася на тому ж самому рівні протягом минулого року, тоді як 36% думають,

що у цій проблемі спостерігається погіршення. Тридцять один відсоток вважають,

що погіршився рівень єдності українських громадян (54% – той самий рівень), тоді

як 35% вважають, що спостерігається погіршення щодо поваги до прав людини з

боку влади (51% – той самий рівень). Тридцять два відсотки гадають, що відносини

з Росією погіршилися, порівняно з 19% тих, хто думає, що ці відносини

поліпшилися. Щодо західних країн 20% думають, що відносини поліпшилися, тоді як

13% думають, що вони погіршилися. П′ятдесят один відсоток і 40% відповідно

вважають, що відносини із західними країнами і Росією залишилися незмінними за

минулий рік.

· З огляду не сприйняте погіршення у важливих сферах протягом минулого року, не

дивує те, що переважна більшість українців дуже або дещо незадоволені

економічною ситуацією (83%), політичною ситуацією (82%) і зовнішньою політикою

(62%) України. Незадоволеність політичною ситуацією і зовнішньою політикою

зросла порівняно з результатами дослідження, проведеного IFES в Україні у

листопаді 2005 р.

· Більш ніж вісім з десяти українців (85%) описують поточну економічну ситуацію, як

погану або дуже погану. Тоді як 43% говорять, що економічна ситуація у їх родині

не змінилася протягом року, що минув, 37% говорять, що вона погіршилася,

порівняно з 17% тих, хто говорить, що економічна ситуація їх родини поліпшилася.

Приблизно чверть (24%) очікує, що економічна ситуація їх родини залишиться

такою самою протягом наступного року, тоді як 21% очікують, що вона стане

гіршою, а 16% – кращою. Тридцять вісім відсотків не висловили думку з цього

питання.

· Респондентам дослідження дали список установ і попросили оцінити, наскільки

високий чи низький рівень корупції в цих установах. У кожному випадку більшість

стверджує, що корупція дуже або досить висока в наступних установах: лікарні

(83%), міліція (83%), суди (83%), університети/школи (76%), податкові органи (76%),

митні органи (75%), Верховна Рада (68%), Кабінет міністрів (62%) і Президентська

адміністрація (55%). Відсоток тих, хто вважає корупцію поширеною в останніх трьох

випадках відносно низький тільки тому, що великий відсоток респондентів не

висловили свою думку щодо цих трьох установ, а не сказали, що рівень корупції в

цих установах низький.

· Відповідаючи на питання щодо довіри до лідируючих установ і персоналій, українці

більш схильні висловлювати брак довіри більшості цих установ і персоналій. Щодо

трьох лідируючих політичних діячів в країні, прем′єр-міністр Янукович – єдина

особа, якій українці менш схильні висловлювати брак довіри. Сорок дев′ять

відсотків говорять, що вони мають високий або достатній рівень довіри Януковичу,

48% говорять, що вони не мають до нього високої або жодної довіри. Щодо довіри

Президенту Ющенко 44% її висловлюють, тоді як 52% виражають брак довіри, а

щодо Юлії Тимошенко ці відсотки відповідно складають 41% і 55%. Сорок відсотків висловлюють довіру Верховній Раді, тоді як 56% займають протилежну позицію.

Тільки 33% висловлюють довіру Міністерству юстиції, тоді як трохи більше

респондентів (44%) мають певну довіру до Кабінету міністрів. Більшість

висловлюють довіру ЗМІ (61%) та армії (53%).

Ставлення до демократії та ролі громадян в політиці

· Як і при попередніх дослідженнях IFES, українці вказують на поєднання низки

ідеалістичних і практичних концепцій того, що означає жити в демократичній країні.

Отримавши низку тверджень, які могли б визначити, що означає жити в

демократичній країні, українці більш за все схильні казати, що жити в

демократичній країні означає захист прав людини (63%), проте вони також згадують

практичні проблеми: кожен має роботу (53%), державна підтримка пенсіонерів

(43%), державна підтримка безробітних (39%). П′ятдесят відсотків також згадують

як ознаку демократії відсутність корупції на офіційному рівні. Інші свободи, що були

згадані, включають чесне і послідовне запровадження законів (44%), свободу слова

(421%), свободу голосу (29%) і свободу віросповідання (24%).

· Трохи більше ніж чверть українців (27%) кажуть, що Україна – демократична країна,

тоді як майже половина (49%) стверджує, що це – не демократія. Ці показники не

сильно змінилися порівняно з дослідженням IFES, проведеним у листопаді 2005 р.,

коли 26% казали, що Україна – демократія, а 50% казали, що ні. 2% говорять, що

Україна стає демократією, а 23% не висловили свою думку.

· Українці висловлюють змішані думки щодо поваги різних прав і свобод

керівництвом держави. Не існує такого права або свободи, щодо якого більшість

українців вважала б, що воно завжди поважається владою, натомість багато

українців вважають, що центральна влада вибірково ставиться до прав і свобод.

Відсоток, який вважає, що уряд завжди, іноді або ніколи не поважає ці права і

свободи, наведений нижче:

o Свобода слова (10% – завжди, 50% – іноді, 33% – ніколи)

o Свобода віросповідання (37%, 37%, 18%)

o Свобода голосу (21%, 39%, 33%)

o Захист прав людини (5%, 35%, 52%)

o Свобода преси (14%, 48%, 28%)

o Свобода об′єднань (14%, 39%, 25%)

· Шістдесят три відсотки українців говорять, що вони дуже або певною мірою

цікавляться політикою, тоді як 35% говорять, що вони не дуже або зовсім не

цікавляться політикою. Інтерес до політики дещо зріс – порівняно з 57% в

дослідженні IFES у листопаді 2005 р. Чоловіки дещо більш схильні цікавитися

політикою, ніж жінки.

· Двадцять шість відсотків українців погоджуються з тим, що звичайні люди можуть

мати вплив на ухвалення рішень урядом, тоді як 66% не погоджуються з цим

твердженням. Українці більш схильні вважати, що процедура голосування дає

людям вплив на ухвалення рішень урядом, адже 40% погоджуються з цим

твердженням, а 49% – не погоджуються.

· Більшість українців позитивно оцінюють участь звичайних людей в політичному

процесі. Шістдесят вісім відсотків погоджуються, що організація демонстрацій –

законний спосіб застосування демократичних прав, тоді як 21% не погоджуються з

цим. П′ятдесят три відсотки також не погоджуються, що більш активна участь у політиці звичайних людей призводитиме до хаосу і нестабільності в країні.

Двадцять сім відсотків погоджуються з цим твердженням.

· Рівень залучення українського суспільства до висловлення своїх поглядів щодо

важливих проблем знизився порівняно з результатами дослідження листопада

2005 р. За результатами поточного дослідження 4% говорять, що вони зв’язувалися

або відвідували державні органи з метою висловити свої погляди, 3% брали участь

у демонстраціях, 2% дзвонили на ток-шоу на радіо або ТБ, надсилали SMS, щоб

висловити свою думку, або підписували петиції, 1% зверталися до газет або

журналів, щоб виразити свої погляди.

Ставлення щодо поточних політичних питань

· Вибори 30 вересня були оголошені Президентом Ющенком після того, як він

розпустив парламент. Більшість українців погоджуються з тим, що дії Ющенка були

відповідними і такими, що покликані принести користь всім громадянам України

(44%), менше громадян вважають їх невідповідними і такими, що націлені тільки на

користь для самого Президента та його прихильників (32%). Дев′ять відсотків не

погоджуються з жодною з цих позицій, а 13% не висловилися з цього приводу.

Переважна більшість тих, хто має намір голосувати за блок Тимошенко та блок

Наша Україна-Народна Самооборона погоджуються, що це рішення було прийнято

на користь всім українцям (77% і 84% відповідно), тоді як непереважна більшість

тих, хто підтримує Партію регіонів твердить, що таке рішення приймалося на

користь Ющенку та його прихильникам (54%).

· Одна з проблем, які призвели до того, що Президент Ющенко розпустив

Парламент – перехід депутатів з однієї до іншої партії під час свої роботи в

Парламенті. Коли українців питають, чи можна депутатам Парламенту, вибраним

до Ради за одним партійним списком, дозволити перехід до іншої партії, більшість

(53%) з цим не погоджується, тоді як лише 23% згідні, що це потрібно дозволити.

Двадцять чотири відсотки не мають думки з цього приводу.

· Відповідаючи на питання, який посадовець або установа повинні мати право

остаточного рішення щодо скликання дострокових виборів, 33% кажуть, що

Президент повинен мати право остаточного рішення, 22% згадують Конституційний

суд, 17% – Раду і 4% – прем′єр-міністра.

· Останнім часом в Україні точиться дискусія щодо відповідного розподілу

повноважень між Президентом і Парламентом, а також чи цей розподіл

повноважень потрібно змінити. Відповідаючи на це запитання в межах дослідження,

майже половина (47%) респондентів говорять, що розподіл повноважень потрібно

змінити, тоді як 19% говорять, що цього робити не потрібно. Більш ніж третина

(34%) не мають думки з цього приводу, вказуючи на те, що це проблема, інформації

про яку багатьом українцям ще бракує. Серед тих, хто вважає, що повинні

відбутися зміни в розподілі повноважень, 44% віддають перевагу тому, що більше

влади потрібно надати Президенту у відносинах з Парламентом, тоді як 43%

говорять, що більше повноважень необхідно надати Парламенту у відносинах з

Президентом.

Місцеве самоврядування та громадянське суспільство

· Українці частіше мають довіру до місцевих можновладців, ніж до чиновників на

національному рівні. Більшість (51%) говорить, що мають велику або достатню

довіру міським/сільським радам, тоді як 40% бракує довіри до цих установ. Більшість (51%) також відкрито визнають те, що мають довіру до своїх мерів, тоді як 41% говорять, що вони відчувають брак довіри до цих осіб. Сорок два відсотки мають довіру до райадміністрацій (40% не мають), а 40% – до губернаторів своїх областей (39% не мають).

· Двадцять три відсотки всіх українців, приблизно стільки ж, як при дослідженні у

листопаді 2005 р., говорять, що вони раніше зв’язувалися з місцевими

посадовцями, щоб привернути їх увагу до певної проблеми або попросити

допомоги у вирішенні проблеми. Серед тих, хто зв’язувався з місцевими

посадовцями, 54% говорять, що вони одержали відповідь від посадовця, тоді як

25% говорять, що вони одержали часткову відповідь. Дев′ятнадцять відсотків не

одержали жодної відповіді – це такий самий відсоток, як і в дослідженні IFES у

листопаді 2005 р. Рівень задоволеності відповідями посадовців впав порівняно з

дослідженням у листопаді 2005 р. В останньому дослідженні 46% тих, хто одержав

відповідь, говорять, що вони задоволені відповіддю (59% в 2005 р.), тоді як 52% не

задоволені відповіддю (40% в 2005 р.).

· Респондентів опитування запитували, чи побачили вони покращення, погіршення,

або не побачили жодних змін щодо тих трьох видів послуг, що надаються

місцевими органами самоврядування. Респонденти у цьому опитуванні більш

схильні стверджувати, що вони спостерігають погіршення щодо цих послуг, ніж ті,

хто брав участь у дослідженні IFES у листопаді 2005 р. Одинадцять відсотків

спостерігали покращення якості водопостачання за минулий рік, 20% спостерігали

погіршення, а 65% не побачили жодних змін. Тринадцять відсотків спостерігали

покращення щодо централізованого опалення, 21% спостерігали погіршення, 61%

не побачили жодних змін. Тридцять дев′ять відсотків тих, хто відповідав на питання

щодо житлово-експлуатаційних послуг, спостерігали погіршення, порівняно з 8%

тих, хто побачив удосконалення. Сорок чотири відсотки не побачили жодних змін.

· Членство в різних професійних, соціальних, культурних спілках та групах підтримки

залишилося на відносно такому ж рівні, як і під час проведення дослідження в

листопаді 2005 р. Тринадцять відсотків говорять, що вони – члени профспілок, 3,3%

– політичних партій, 1,6% – релігійних груп, 0,7% – неурядових організацій і по 0,4%

– союзів художників/учених і місцевих органів самоврядування. Вісімдесят один

відсоток стверджують, що вони не є членами жодного з цих типів організацій.

· Двадцять відсотків українців говорять, що вони обізнані про неурядові організації

(НУО), які діють в їх регіонах. П′ятдесят відсотків не знають про будь-які НУО, які

діють в їх регіоні, і 17% не знають, що таке НУО. Серед тих, хто знає, що таке НУО,

45% вважають, що вони потрібні або необхідно для України, тоді як 16% говорять,

що вони непотрібні. Приблизно четверо з десяти (39%) не дали відповіді на це

запитання. Цілком очікувано ті, хто обізнаний про НУО у своєму регіоні, значно

більш схильні вважати, що вони необхідні, ніж ті, хто не обізнаний про жодні НУО в

своїх регіонах (83% проти 31%).

· Переважна більшість українців (89%) ніколи безкоштовно не виконували жодної

волонтерської у минулому. Три відсотки говорять, що вони робили це протягом

минулих дванадцяти місяців, і 5% говорять, що вони працювали волонтерами,

проте з того часу пройшло більше дванадцяти місяців.

Ставлення до політичних партій

· Навіть при тому, що політичні партії інтенсивно реалізовували свої політичні

кампанії протягом періоду проведення даного дослідження, тільки 17% українців говорять, що більшість політичних партій мають чіткі пропозиції стосовно проблем, з якими стикається Україна. Сорок сім відсотків говорять, що тільки деякі з партій мають чіткі пропозиції, а 22% говорять, що їх не має ніхто. П′ятнадцять відсотків не відповіли на це питання. Цікаво відзначити, що на відсоток тих, хто напевно голосуватиме на виборах 30 вересня, має безпосередній вплив пропорція тих, хто вважає, що партії мають чіткі пропозиції. Серед тих, хто говорить, що більшість партій мають чіткі пропозиції, 74% напевно підуть на вибори, тоді як цей відсоток складає 65% для тих, хто говорить, що лише деякі партії мають чіткі пропозиції, і 45% серед тих, хто говорить, що жодна з партій не має чітких пропозицій.

· Більшість українців (54%) також вважають, що політичні партії перш за все

обслуговують свої власні інтереси. Тільки 5% говорять, що політичні партії в Україні

служать інтересам народу, тоді як для 16% партії обслуговують інтереси бізнес-

структур, а для 15% – інтереси можновладців.

· Загальна скарга щодо політичних партій в Україні – те, що вони звертають увагу на

людей тільки протягом кампаній, проте не служать народу у період між виборами.

Це випливає з даних по двох окремих питаннях дослідження. Відповідаючи на

питання, як часто представники політичних партій допомагають людям вирішувати

проблеми в період між виборами, 2% говорять, що партійні представники роблять

це весь цей час, 18% говорять, що вони роблять це періодично, а 69% говорять, що

це відбувається рідко або ніколи. На інше питання, як часто представники партій

зв’язуються з громадянами, щоб дізнатися їх думки та ідеї щодо важливих проблем

в період між виборами, 4% говорять, що постійно, 16% – іноді, а 69% – рідко або

ніколи.

· З огляду на занепокоєність корупцію в країні не дивно, що 65% українців вважають,

що від політичних партій потрібно напевно вимагати публічно розкривати джерела

своїх доходів, що йдуть на фінансування їх діяльності. Чверть (25%) говорить, що

партії можливо повинні розкривати джерела своїх доходів, і тільки 2% говорять, що

від них не потрібно цього вимагати.

· Питання щодо розкриття джерел надходження активів також задавалося у дещо

зміненій формі щодо відповідальних державних працівників і представників

виборних органів. Вісімдесят сім відсотків напевно або в дечому погоджуються, що

ці посадовці повинні щорічно розкривати громадськості свої активи і прибутки з

метою підвищити рівень відкритості української політики. Сім відсотків, з другого

боку, говорять, що відповідальні державні працівники і представники виборних

органів мають таке ж право на конфіденційність приватної інформації, як будь-хто

інший, тому не потрібно від них вимагати публічно розкривати свої активи і

прибутки.

 

Фінансова підтримка дослідження надавалася Агенцією США з міжнародного розвитку