Вступ
Агентство моделювання ситуацій продовжує відстежувати політичну ситуацію в столиці України. Темою чергового дослідження АМС є політична фігура мера міста, Леоніда Черновецького. Зокрема, фахівців АМС цікавило політичне та бізнесове минуле Л.Черновецького, його зв’язки, зобов’язання, бізнесові інтереси та, звісно, політичні перспективи у контексті посилення тенденції до перевиборів у Києві. Ми намагалися проаналізувати оточення міського голови в Київміськдержадміністрації з точки зору можливостей змоделювати основні характеристики діяльності мера на нинішній посаді, а також перспективи збереження ним цієї посади.
За переконанням експертів, Л.Черновецький є цілковитою протилежністю О.Омельченку – він дбає передовсім про власний піар (попередній мер був «тихим господарником», обмежуючись кількома фразами на обов’язкових публічних заходах і підкреслюючи ними знов ж таки свою господарську сутність), робить багато голосних заяв та практично жодних реальних дій (попередник, навпаки, заявами не розкидався, однак діяв з блискавичною швидкістю та ювелірною майстерністю, створивши власну систему управління містом, яка й досі непогано тримається купи), імпульсивними політичними рухами розігнав чи не всіх можливих партнерів, які тепер мають всі шанси домовитись між собою (його попередник знаходив підхід до кожного і віртуозно вів інтригу, контролюючи можливі об’єднання проти себе). О.Омельченка звинувачували в тому, що він неосвічений і малокультурний, не вміє говорити. Л.Черновецький, здається, освічений. Проте так само малокультурний. І хоч говорить на порядок чи два більше О.Омельченка (там, де О.Омельченку вистачало короткої фрази, Л.Черновецький видає тираду на сторінку), розуміють його настільки ж менше. Вірніше, поки немає жодного фахівця, хто б міг однозначно сказати, що точно зрозумів сказане мером і знає, що він робитиме. Якісь відомості можна отримати лише з офіційних документів. І то немає жодних гарантій, що реалізовано рішення буде відповідно до написаного. Очевидно, що головним завданням молодої команди Черновецького є тлумачення незрозумілих для більшості думок свого лідера.
Проте соціологи стверджують, що у цих двох мерів все ж було дещо спільне. Їхній електорат – це міський люмпен. Київська інтелігенція здебільшого не голосувала ані за Л.Черновецького, ані за О.Омельченка. Проте слід зазначити, що столична інтелігенція як електоральний прошарок є заслабкою для того, щоб мати вирішальне слово на таких виборах. Так історично склалося, що на міських виборах перемагає той, хто приведе на дільниці мешканців спальних районів, міський пролетаріат, представників малого бізнесу, порівняно соціально неблагополучні, але електорально активні верстви населення.
Це означає, що на місцевих виборах 2006 року основний бій тривав між Л.Черновецьким та О.Омельченком на одному електоральному полі. І роль В.Кличка у цьому змаганні була радше символічною – він здобував призи глядацьких симпатій за інтелігентність поведінки. Таким чином, радикалізований під вимоги люмпен-електорату «антиомельченко» у виконанні нетрадиційно релігійного банкіра-кандидата виявився більш ефективним іміджем, аніж інтелігентний спортсмен, символ України в Європі.
І в цьому полягає електоральний парадокс – отже, з самого початку було запрограмовано, що О.Омельченка може перемогти лише такий кандидат як Л.Черновецький, «антиомельченко». Звідси некоректною виглядає теза про те, що висування В.Кличка стало фатальним для О.Омельченка.
Сьогодні мер Л.Черновецький продовжує загравати зі своїм електоратом. Однак це зовсім не гарантує йому, що він протримається на цьому електораті стільки ж, скільки й попередник. Ймовірно, йому самому вже практично нецікаво перебувати на посаді: кияни і преса вже давно не в захваті від його промов та епатажних заяв, захоплення підлеглих не спостерігається, проблеми накопичуються, кадрів не вистачає (наявні просто саботують ситуацію, самоусуваючись від проблем в очікуванні, доки мер сам зникне з політичного поля, після чого вони зможуть тріумфально повернутися). Залишилось тільки зробити ще кілька рокіровок на користь власного бізнесу – і можна спокійно (зі скандалом, судами й щирою образою на «невірних») йти.
Симптоматично, що нинішні найбільші політичні опоненти Л.Черновецького (БЮТ і НУ) не мають намір реанімувати кандидатуру О.Омельченка як противаги нинішньому меру. У НУ-НС є нова ідея фікс - надати Ю.Луценкові стартовий майданчик у вигляді крісла міського голови (щоправда не всі всередині НУ з різних причин готові бачити на цій посаді колишнього соціаліста). БЮТ має цілу низку претендентів на підтримку — починаючи від В.Кличка та М.Томенка і закінчуючи В.Бондаренком та, можливо, В.Пилипишиним.
БЮТ у Києві вже на дострокових парламентських виборах зробила ставку саме на кампанію «Античерновецький». Деструктивна передвиборча робота з опонентами була побудована саме за цим принципом: в одному інформаційному «пакеті» були об’єднані і Партія регіонів, і команда Л.Черновецького. Тим більше, дехто з центрального керівництва ПР надавав таку можливість технологам БЮТ: регіонали максимально довго проштовхували ідею про необхідність патронування Л.Черновецького партією. Піком цього процесу було намагання включити самого Л.Черновецького та його людей до списку ПР. Слід віддати належне вищому керівництву ПР — в останню мить вони не пішли на поводу у цієї авантюри, що дозволило партійній організації покращити свої результати на цих виборах.
Заяви О.Омельченка про те, що він повертатись у звичне крісло не збирається (він заявив, що „дуже ревнивий, і після зради з Л.Черновецьким до киян не повернеться”) не варто розглядати як серйозні. Отже, наприкінці 2007 і на початку 2008 року, ймовірно, матимемо вже голосну політичну кампанію, головним акцентом в якій буде не дискредитація суперників, а викриття непрофесіоналізма і загальної підозрілої сутності нинішнього мера-«временщика». Можливо, цього разу кияни поводитимуться розумніше, і головним критерієм вибору мера буде не «античерновецький», а професійні якості і ймовірна спроможність впоратись з господарством міста.
Таким чином, дане дослідження насправді присвячене помилкам, які вже зробив Л.Черновецький на посаді мера, а також інструментам, якими діятимуть його суперники, та обраним ними шляхам.
1. Політична історія Л.Черновецького та його політичні амбіції
Історія політичної кар’єри Леоніда Черновецького є досить показовою для пострадянського політика від бізнесу. Вочевидь, перший політичний досвід Л.Черновецький отримав під час створення свого концерну на ресурсній базі Київського університету. Мало кому відомо, що назва концерну «Правекс» походить від «Право. Економіка. Соціологія» – київського кооперативу, створеного групою працівників КДУ ім.Т.Шевченка. Згодом, заснувавши банк та ставши на той час типовим персонажем із фільмів часів пізньої перебудови, Л.Черновецький здобуває посаду радника Президента Л.Кравчука.
До Верховної Ради різних скликань президент «Правексу» проходить по мажоритарних округах у Києві у Харківському районі. Спеціалістам з виборчих технологій та журналістам відомі методи, які застосовувались мажоритарниками від бізнесу. Ці методи можна сформулювати як «ресурсне заохочення виборців». Проте сам Л.Черновецький і не приховував, яким чином він вигравав вибори, першим озвучивши приблизну вартість успішної кампанії на столичному мажоритарному окрузі – 1 млн. доларів США. Щоправда, фахівці на той момент (1998 р.) зазначали, що сума була явно завищеною. Але той факт, що довкола Л.Черновецького завжди є люди, які могли вмотивувати свої завищені витрати на виборчу кампанію, досить яскраво свідчить про особливості характеру нинішнього міського Голови.
Слід зазначити, що президент «Правексу» завжди міг знаходити спільну мову із владою. Зокрема, він був радником усіх трьох президентів України – Л.Кравчука, Л.Кучми, В.Ющенка.
До участі у партійному списку «Нашої України» почесний президент концерну «Правекс» мав досить тривалу історію власного партійного будівництва. Задовго до створення Ліберально-християнської партії Леонід Черновецький відзначився спочатку спонсорством партійного проекту «За красиву Україну», а згодом і керівництвом ним же (ініціатором створення партії був на той момент досить яскравий дніпропетровський політик і депутат Верхоної Ради 2-го скликання Геннадій Балашов).
Після конфлікту з Г.Балашовим Л.Черновецький перебрав на себе керівництво партією та партійне майно (щоправда, численні мікроавтобуси з символікою «За красиву Україну!» і без того знаходилися на балансі структур «Правексу»). Згодом залишки «Красивої України» були трансформовані у ХЛПУ, а основою партійної структури стали регіональні відділення «Правекс-банку» та інших комерційних структур концерну.
Люди, які працювали з Л.Черновецьким бодай незначний час, говорили про декларування ним досить значних політичних амбіцій. І якщо буквально за рік до виборів столичного голови навіть його зазіхання на мерське крісло виглядали смішними, то 2006 року багато хто з політологів замислювався навіть над можливістю участі Л.Черновецького у президентській кампанії 2009 року як альтернативного кандидата Ю.Тимошенко, В.Януковичу та В.Ющенку. І це мало під собою певні підстави – нехай і за рахунок дії іміджу „Антиомельченка”, але популярність Л.Черновецького була достатньо високою і для таких припущень фахівців, і для розгортання всеукраїнської піар-кампанії. За час реалізації Л.Черновецьким повноважень київського мера підґрунтя для таких амбіцій було втрачено, проте самі амбіції, здається, виросли.
З огляду на особливості логіки нинішнього міського голови, можна не сумніватися, що від участі у президентських виборах (чи принаймні від участі у попередній піар-кампанії) він не відмовиться. Після того, як він „вистраждав” крісло мера, йому здається, що так само змором можна здобути перемогу і на президентських виборах – використовуючи ресурси (людські, організаційні, фінансові) банку та нетрадиційної церкви.
Також слід усвідомлювати, що скорочення терміну перебування на посаді міського голови зовсім не змусить замислитися Леоніда Михайловича над переоцінкою своєї „місії”. Навпаки – цілком можна очікувати, що Л.Черновецький захоче взяти свого роду реванш, балотуючись проти тих, хто (як він може вважати) його зрадив.
2. Аналіз команди Л.Черновецького
Так само, як несподіванкою виявилася для Л.Черновецького перемога на виборах міського голови столиці, неочікуваними для нього стали і функціональні обов’язки, приналежні до цього статусу.
Сьогодні вже очевидним є той факт, що ані сам Л.Черновецький, ані члени його невеликої команди не були готові до повсякденної роботи, яка звалилась на них з перших же днів. Керувати містом дійсно складніше, аніж комерційним банком: тут немає загальновизнаних правил фінансових потоків, немає формули прибутку та прогнозованих дій партнерів і опонентів. Л.Черновецький, прийшовши у кабінет на Хрещатику, мусив водночас вирішувати питання співпраці із центральною владою, формування більш-менш лояльної більшості під себе у Київраді, проводити кадрову чистку у районах та разом з усім цим – вигрібати тонни сміття, вирішувати питання заборгованості комунальних підприємств тощо.
Саме тому одне з перших питань, яке болісно постало перед Л.Черновецьким, - питання кадрів. При цьому, з одного боку, він мав максимально захистити свої інтереси, призначивши особисто відданих йому людей, з іншого, ідучи на компроміс зі своїми світоглядними позиціями, мав залишати на посадах людей О.Омельченка, виходячи з їхнього професійного досвіду. Крім того, актуальними були і проблеми переговорного процесу з політичними союзниками, яких і без того було небагато. В першу чергу йшлося про «Нашу Україну». У результаті і було створено команду, з якою намагається зараз працювати новий мер. Ця команда стала симбіозом (місцями неприроднім) особистих інтересів, домовленостей та прагнення змін.
Зокрема, сьогодні у КМДА є два перші заступники мера: Денис Басс (представник концерну „Правекс”) та Анатолій Голубченко, колишній віце-прем’єр, визнаний фахівець з промисловості та металургії. Ще нещодавно першим заступником був Іван Фоменко, старий кадр ще команди О.Омельченка. Але він не витримав перевірки часом і відійшов, як свого часу В.Пустовойтенко та пізніше І.Салій.
Іван Фоменко був носієм певних традицій та знань про систему влади, вибудовувану роками Олександром Омельченком. Вочевидь, з усіх «старих кадрів» він найменше викликає ідіосинкразію у самого Л.Черновецького та членів його команди. Оточення мера вважає, що І.Фоменко, будучи вдячним йому за те, що не був позбавлений просади, має повністю переналагодити систему влади О.Омельченка під нового господаря. Разом з тим, дехто з експертів відзначає, що з огляду на вік та світогляд Івана Андрійовича Л.Черновецькому навряд чи варто було очікувати від нього особистої відданості. Саме тому, що прагнення не були реалізовані, І.Фоменко залишив команду Л.Черновецького.
Призначення Анатолія Голубченка було швидше неочікуваним, аніж прогнозованим. Щоправда, інтереси А.Голубченка у Києві давно були відомі. Зокрема, ставши депутатом від СПУ у Печерській районній раді, він, як кажуть, намагався позмагатися за посаду голови Печерської Ради та Адміністрації. Та логіка призначення відомого фахівця із чорної металургії в.о. першого заступника Голови Адміністрації все одно є незрозумілою. Та якщо детальніше проаналізувати перелік питань, які курує А.Голубченко в адміністрації, стає зрозумілим, що Анатолій Костянтинович, як один із авторів схеми, за якою були колись приватизовані енергогенеруючі та енергорозподільчі компанії, вочевидь, просто мусив зайнятися опікуванням проблемою роботи з Київенерго. Тим більше, що компанія на момент приходу Черновецького була практично непідконтрольна міській владі.
Серед відверто «своїх» кадрів Л.Черновецького варто відзначити першого заступника (починав як просто в.о. заступника) міського голови Дениса Басса, колишнього віце-президента концерну «Правекс», та Ірену Кільчицьку, колишнього віце-президента банку «Правекс». Власне, це і все – і зовсім не через принципи (минулого року Л.Черновецький критикував Президента за призначення Я.Ющенка заступником голови ОДА: «Ну, я думаю, що це перегин. Це не зовсім правильно з точки зору як би, ну, розкручування самої партії. Тому що про це говорять люди. Можливо, це людина і дуже грамотна, і розумна, я його ніколи не бачив. Говорять, йому 24 роки. Ну, геніально. Сам я ні на які посади ніколи не прагнув, але, у принципі, я думаю, що це не здорово, і, здається, це просто підставили Віктора Андрійовича». (http://www.era-fm.net/programs/31/428). Просто КМДА – це явно тимчасово для Л.Черновецького, а бізнес власний обезголовлювати не можна. Звичайно, є ще кількадесят тисяч прихожан С.Аделаджі. Однак методи, придатні для приватного бізнесу, для державної служби, тим більше з публічними обов’язками, навряд чи підійдуть. «Посольство Боже» і так вже обвинувачують у тоталітарних методах. Такі самі відомості потроху просочуються і зі структур «Правекса». Якщо це явище пошириться і на міську владу, вибуху не минути.
Кадрів же, які одночасно відповідають двом вимогам – «адекватний» та «відданий» - у Л.Черновецького виявилось не так вже й багато. Отже, він нехтує основною заповіддю О.Омельченка, Л.Кучми, В.Януковича й інших політиків цієї формації: спина в нього відкрита. Тож не дивно, що він дедалі більше намагається не світитись на людях: мінімізував спілкування з пресою, з киянами, з керівниками муніципальних підприємств, з власною «командою» в адміністрації. Він щохвилини чекає на удар в спину. І те, що він зібрав довкола себе представників різних політичних сил, ситуацію не змінить, оскільки мер з ними не працює в політичному розумінні цого слова.
А політичних сил серед заступників Л.Черновецького представлено чимало:
СПУ – Зімін Сергій Георгійович (на сьогодні заступник міністра ЖКГ), перейшов через фракцію «Громадський захисник» до ПР та Анатолій Костянтинович Голубченко.
ПППУ – Денисюк Людмила Всеволодівна.
«Єдність» – Головач Володимир Володимирович (Муховиков А.М.). В. Головач одним з перших розпоряджень нового мера призначений в.о. замглави Київської міськадміністрації з питань правової політики. Саме йому належить авторство текстів дуже цікавих з погляду юридичної казуїстики перших розпоряджень Л.Черновецького – зокрема, про виведення зі штату всіх держслужбовців Київської міськадміністрації, про звільнення генерального директора ТРК "Київ" Валерія Ткачука, якого призначала і може звільнити тільки Київрада.
Блок Литвина – Голиця Михайло Миколайович.
УХДП – Журавський Віталій Станіславович.
НДПУ – Пустовойтенко Валерій Павлович (пішов з посади заступника Голови КМДА за власним бажанням).
Щоправда, зараз партійність не відіграє вирішальної ролі при призначенні. Якщо раніше, за часів О.Омельченка, було популярним мати партійний квиток «Єдності» чи «Нашої України», то зараз зберігається видимість партійного плюралізму.
Як би там не було, але у Л.Черновецького дійсно не так багато людей, яких можна назвати особисто відданими йому. Окрім вихідців із концерну «Правекс» та політиків, які вчасно змінили свої політичні уподобання (як Володимир Головач та Іван Салій, котрий очолював робочу групу з удосконалення системи управління столицею, а згодом також відійшов від Л.Черновецького), слід відзначити лише Олеся Довгого, секретаря Київради. Вочевидь, саме він сьогодні є найбільш впливовою людиною в оточенні мера столиці. І це визначається не лише його посадою, але і поведінкою, рівнем відповідальності та комунікації. Олесь Довгий, син та племінник депутатів Верховної Ради V скликання, особистий друг сина Президента України, бере на себе відповідальність відповідати за Л.Черновецького перед колегами-депутатами, спілкуватися від його імені з пресою, коментувати його розпорядження та тлумачити інколи незрозумілі виступи мера, врешті-решт – представляти міського голову на урочистих подіях за участю вищого керівництва держави, на яких раніше за протоколом завжди був присутній особисто мер О.Омельченко.
Родина Довгих досить відома в Україні – батько нинішнього секретаря міської ради столиці тривалий час керував галуззю зв’язку на різних посадах, а також сферою науки та освіти (знов ж таки, на різних посадах), працював у Верховній Раді V скликання, ставши депутатом по квоті ПППУ у списку «Нашої України». Закінчуючи портрет родини Довгих, бо власне про Олеся ще мало що можна сказати, зазначимо, що в усіх сферах, де з’являлися управлінці з цим прізвищем, ставлення до них було вкрай неоднозначним, про що свідчить елементарний аналіз цитування прізвища Довгий в інтернеті.
Існування у команді мера представників старої формації є радше даниною досвіду та необхідністю перебрати під себе десятиліттями нароблені схеми роботи з майном та землею. Саме цим можна пояснити присутність у команді таких старих кадрів як М.Голиця, А.Муховіков, В.Падалка. Проте вони виглядають радше як мастодонти, які мають рано чи пізно вимерти, передавши секрет свого фінансового та політичного довголіття молодим акулам. Їхнє призначення, а радше збереження, є цілком зрозумілим з огляду на основну форму діяльності команди Л.Черновецького у місті: земельне питання та комунальне майно. Небачені досі масштаби афер із землею (за висновками експертів, на декілька мільярдів доларів за одну сесію), приватизація комунальних підприємств (від банків до різного роду АТП, дитячих установ тощо), поєднання цинізму із деструктивним піаром — ось основні ознаки нинішньої ситуації у столиці.
І тут слід віддати належне Л.Черновецькому та його команді — вони таки сформували хоч і слабеньку, але дієву більшість у Київраді, що дозволяє їм приймати потрібні рішення, навіть найбільш суперечливі. Також у цьому контексті слід відзначити, що у такій безкарності є серйозна заслуга і опозиції. Адже не секрет, що більшість Л.Черновецьким була сформована насамперед за рахунок перебіжчиків із фракцій БЮТ, „Нашої України” та блоку Кличка. У цьому контексті можна було б ще сказати окремо про ГАК, але сутність цього проекту не передбачає серйозного політичного аналізу. Досить показовим є той факт, що в той самий історичний проміжок кияни обрали віртуального мера разом із абсолютно віртуальним політичним проектом.
Досить вагомим ударом по більшості Черновецького є вихід із фракції «Громадський захисник» вже колишніх заступників мера — Івана Салія (пройшов за списокм Пора-ПРП) та Сергія Зіміна (пройшов за списком СПУ). Ледве чи не одразу після свого звільнення з посади заступника Л.Черновецького з питань промисловості С.Зімін став заступником міністра з питань ЖКГ. Вихід з команди Л.Черновецького С.Зіміна та І.Салія несе певну небезпеку для нинішнього мера. Адже С.Зімін був тривалий час ідеологом реформ у промисловому секторі, а І.Салій – чи не єдиний фахівець у галузі транспорту столиці. Цим людям багато що є сказати громадськості про рівень знань та досвіду нової команди. І в цьому є неабияка проблема для Л.Черновецького. Цим же і пояснюється той факт, що перехід цих діячів до фракції ПР викликав трохи не істеричну реакцію Л.Черновецького. Саме з цього і розпочався відкритий конфлікт групи В.Горбаля із Л.Черновецьким.
Говорячи про команду Л.Черновецького, слід згадати про його спроби перепідпорядкування собі керівників районів, а також комунальних підприємств. І якщо у питанні з підприємствами прогрес очевидний — там просто замінили керівництво, на районному рівні мер вочевидь досі не контролює ситуацію. І йдеться не лише про таких старих кадрів як Іван Сидоров на Солом’янці, чи Володимир Мазепа у Святошині. Також показовим є конфлікт із керівником Дніпровського району Олександром Сотниковим.
Завершуючи розмову про кадрові зміни у столиці, слід згадати про реформування комунальних ЗМІ. Прихід до газети „Хрещатик” відомого прихильника темників Д.Джангірова та на ТРК «Київ» контраверсійного іноземного політтехолога К.Бектурсунова є доказом того, що команда Л.Черновецького намагається взяти під свій контроль бодай вузький столичний інформаційний ринок.
Методи роботи та апетити цих персонажів сфери мас-медіа потребують більш детального аналізу. І це буде зроблено згодом. Сьогодні вони цікавлять нас з огляду на характерність фігури Л.Черновецького.
Експерти відзначають, що Л.Черновецький досить скрупульозно, хоч і традиційно неадекватно ставиться до формування власного іміджу. У перший період своєї діяльності на посаді столичного мера він здебільшого відмовчувався, періодично здійснюючи піар-рейди до виборців на базарах чи приймаючи їх прямо перед стінами мерії разом із членами своєї родини. Пізніше він почав більш прискіпливо та професійно ставитись до висвітлення своєї роботи. Ознакою професійності стало лише залучення професійних маніпуляторів в інформаційній площині — Д.Джангірова та К.Бектурсунова. Можливою передумовою їх появи стали звинувачення Л.Черновецького у ворожому ставленні до мас-медіа. Зокрема, за «особливі заслуги» перед ЗМІ мер Києва був «нагороджений» першим місцем в антирейтингу «Вороги преси-2006», складеному Інститутом масової інформації та Медіа-профспілкою України.
3. Основні недоліки Л.Черновецького як мера
Серед переваг Л.Черновецького в очах виборців можна відзначити лише його нетрадиційність у підходах до вирішення проблем (це, щоправда, дедалі більше перетворюється все ж на недолік), демонстративне дистанціювання від колишньої влади, намагання бути публічним та близьким до людей (останнім часом ця риса також втрачається – мер відмежовується від громадськості та колег та стіною інформаційної самоблокади), красиві декларації та епатажні вислови. Водночас до команди Л.Черновецького та до нього особисто більше питань, аніж позитивного ставлення до їхньої діяльності. Головна проблема – брак досвіду та професійних навичок у сфері муніципального управління. Саме тому в адміністрації були залишені (принаймні, на певний час) І.Фоменко, І.Салій, А.Муховиков, В.Падалка та інші представники старої гвардії.
Очевидно, сам Л.Черновецький, незважаючи на власні декларації та їх тлумачення Олесем Довгим, не збирається досконало розбиратися у проблемах життєдіяльності міста, обмежуючись спорадичними виходами у народ та голослівними деклараціями. З одного боку, це влаштовує середню ланку чиновників, оскільки не заважає займатися своїми звичними справами. А з іншого боку – сьогодні є вже зрозумілим, що у місті немає прогнозованого господаря, від якого чиновник завжди може отримати пораду, допомогу чи наганяй. Натомість, маємо не зовсім адекватну реакцію нового мера на рутинну діяльність чиновників.
Проілюструємо цитуванням пересічого апаратного засідання міської влади за участю мера:
Наприкінці червня 2006 р. головним доповідачем на такій нараді був головний акушер-гінеколог Києва. Згідно його доповіді, «акушерсько-гінекологічну допомогу жінкам в місті надають 875 лікарів, їх професіоналізм на високому рівні.
Потім йшла статистика, і міський голова відразу ж втратив інтерес до доповіді. Разом з тим, підготував свої питання. Як і минулого тижня, відповідь доповідача його не задовольнила.
Леонід Черновецький, київський міський голова: «То есть вы не хотите отвечать на вопрос, какие родильные дома лучшие, а какие худшие?»
Дмитро Шадлун, головний акушер-гінеколог Головного управління охорони здоров′я і медичного забезпечення: «Я считаю, что у нас все родильные дома находятся на одном уровне и каких-то отличий в них нет».
Леонід Черновецький: «Я в ужасе, если вы считаете, что они все одинаковые. На самом деле, это не так. И очень важно, чтобы мы худшие подтягивали до лучших. А лучшие становились еще лучше».
Дмитро Шадлун: «Я считаю, что все хороши в большей или меньшей степени.
Леонід Черновецький: «Далеко мы уйдем, конечно, если вы считаете, что все хороши. А кому бы вы отдали своего ребенка?»
Дмитро Шадлун: «Ясинская Людмила Васильевна... Без сомнения, это субьективное мнение».
Леонід Черновецький: «Нафига мне ваше мнение, ну, пусть оно будет обьективным. Обьективное мнение как складывается?»
Дмитро Шадлун: «На основании мнений нескольких человек».
Леонід Черновецький: «Гениально. Так почему же вы его не выясняете, это мнение?
Дмитро Шадлун: «Вы спросили мое личное мнение».
Леонід Черновецький: «Да нафиг мне ваше мнение. Говорите о мнении людей, которые обслуживаются у нас в больнице».
На захист колеги-лікаря стала голова комісії із питань охорони здоров′я Ольга Богомолець. За її словами, основна проблема полягає не в тому, що гінекологи якось не так ставляться до пацієнток або беруть гроші – ця галузь все ще фінансується за залишковим принципом. Наприклад, на харчування однієї пацієнтки з міського бюджету виділяється три з половиною гривні в день. Крім того, дуже скоро в пологових будинках не залишиться медсестер через те, що в медучилищах немає конкурсу на цю спеціальність.
Ольга Богомолець, голова комісії з питань охорони здоров′я і соціального захисту: «Мне не удалось найти зафиксированную сумму в бюджете, и на сегодняшний день медицина финансируется и роддома по остаточному явлению. На развитие им не дается ничего. Если можно в таких условиях что-то от них требовать, то они герои уже за то, что они сделали за последние 10 лет».
Леонід Черновецький погодився з цим і відзначив, що питання не достатньо відкрите, і рішення по ньому сьогодні прийматися не буде». (http://www.ntn.tv/ru/news/kiev/06/06/301833.html).
Отже, стиль керівництва Л.Черновецького і справді не дуже адекватний, надзвичайно авторитарний, водночас непродуктивний і не підкріплений професійними навичками господарника та керівника міста. Це відвертає від нього підлеглих, можливих політичних партнерів та значну частину електорату. Хоча він продовжує виокристовувати перевірені методи роботи з виборцями специфічних категорій – і цей досвід активно підхопив принаймні один з районних голів, котрий, втім, не забуває (поки) вставляти всюди прізвище мера: «В результаті рейду місцевої міліції по виявленню нечесних підприємців, які торгують овочами і фруктами, в Деснянському районі було вилучено 13 тонн кавунів. Половину з них відправили до будинків престарілих і в дитячі притулки. Інше ж роздали троєщинськім пенсіонерам, передає ТРК "Київ". Голова Деснянської районної ради Юрій Захаричев, ініціатор добродійної акції, стверджує, що пенсіонерів чекає ще одна хороша новина – вони одержать дисконтні картки на продукти харчування». (http://www.kiev2000.com/news/view.asp?Id=231615&Part=10).
До речі, чи не найчастіше мер з’являється саме на Троєщині – у найбільш маргіналізованому, мабуть, районі столиці, де значну частку мешканців складають саме його виборці: пенсіонери, безробітні й інші звичні об’єкти благодійності Л.Черновецького. Але чи переважать 300 000 населення Троєщини (якщо нехай і вся вона підтримає мера) думку решти виборців столиці, якщо опоненти Л.Черновецького серйозно візьмуться до справи? Навряд чи.
Другий негатив нової команди – відсутність єдності. За часів О.Омельченка було зрозуміло, що Олександр Олександрович, особисто чи через В.Ялового, контролює найдрібніші процеси у місті. Дехто це називав корупцією, а дехто дивувався менеджерським здібностям провінціала-будівельника.
Сьогодні ж складається враження, що кожен із заступників Л.Черновецького займається своєю діяльністю, не очікуючи контролю та намагаючись максимально швидко захистити свої інтереси до ймовірного звільнення у будь-який момент. Відбувається те, що колись М.Салтиков-Щедрін називав: «Тащі і нє пускай».
Адже зрозуміло, що Іван Салій, свого часу контролюючи транспорт, завжди міг вмотивувати свою діяльність банкіру Л.Черновецькому. Так само, як захистять свої інтереси і начальник Квартирного управління М.Голиця чи керівник головного земельного управління А.Муховиков. Позитиви від їх діяльності навряд чи відіб’ються на іміджі міського голови. Тоді як їхні прорахунки автоматично битимуть по його іміджу.
Сьогодні Л.Черновецький пішов на відверто непривабливі з популістської точки зору кроки – підвищення ціни на хліб, збільшення тарифів на житлово-комунальні послуги, на електроенергію та газ. Саме він може увійти в історію як мер, який утричі підніме квартплату.
Вочевидь, ці кроки не є елементами цілеспрямованої стратегії, а радше проявами відвертих прорахунків команди нового мера, яка допустила подібні декларації свого шефа.
4. Система побудови влади у Києві. Кадрова лихоманка. Специфіка Л.Черновецького-управлінця.
Не виконана ще одна обіцянка почесного президента концерну «Правекс» – керівниками Солом’янського та Святошинського районів є управлінці когорти О.Омельченка. Йдеться про Івана Сидорова та Володимира Мазепу. ЦІ діячі мало того, що залишилися керівниками і районної ради, і районної адміністрації – вони єдині, хто категорично відмовився від проходження тесту на детекторі брехні. На своїх місцях залишилися також і такі старі кадри як Іван Фоменко (до певного часу), Михайло Голиця, Анатолій Муховиков та Віктор Падалка.
Щоправда, на посаду першого заступника (підозріло швидко звільнену А.Пустовойтенком) Л.Черновецький запросив відомого наприкінці 90-х років чиновника Анатолія Голубченка – також колишнього віце-прем’єра, політика, якого називали другим П.Лазаренком. З кінця 90-х він зник з активної політики. Донедавна Анатолій Костянтинович обіймав посаду голови асоціації чорної металургії. Повернувся в політику він у дуже скромному (як на його попередню кар’єру) статусі депутата Печерської районної ради за списком СПУ. Після невдачі з посадою голови Печерського району для нього і справді є досягненням заступництво в Л.Черновецького, тим більше у профільній для А.Голубченка галузі.
У контексті існування проблеми між Л.Черновецьким і власниками Київенерго можна передбачати завдання, які ставить А.Голубченку міський Голова.
Про досвід роботи в адміністрації Л.Черновецького колишнього прем’єр-міністра А.Пустовойтенка вже йшлося. Також слід згадати, що одним з нових в.о. заступника Голови адміністрації став Віталій Журавський, відомий тим, що був першим ініціатором створення та головою християнської партії в Україні – ХДПУ. Деякий час В.Журавський працював у міністерстві освіти та багато разів невдало балотувався по Житомирщині.
Також досить показовим було призначення заступником Голови адміністрації Дениса Басса, колишнього віце-президента «Правексу». Саме він, вочевидь, разом з О.Довгим опікується особистими інтересами Л.Черновецького за фактичного переховування мера десь у «башті слонової кістки» переконаності у власній вибраності.
Одним з найбільш вдалих кадрових рішень Л.Черновецького було запрошення до своєї команди відомого організатора та особистого опонента О.Омельченка – Івана Салія. Недарма в серпневому інтерв’ю екс-мер пройшовся і по І.Салію також: окрім того, що Олександр Олександрович повідомив про свої наміри зібрати команду однодумців для спільної громадської та політичної діяльності («Я все сделаю, чтобы киевлян не обижали временные пришельцы»), він вважає, що багато хто з чиновників КМДА, яких Л.Черновецький привів як свою команду, непідготовлені до такої роботи. «Я с уважением ко всем... но ни Пустовойтенко, ни Голубченко, ни Салий, ни Басс, ни Довгий – неподготовленная команда для столичного уровня» («ProUa», цит. за http://www.kiev2000.com/news/view.asp?Id=232321&Part=1). До того ж, перехід І.Салія до фракції ПР спричинив конфлікт із командою мера, що автоматично позбавило його посади у КМДА.
Загалом О.Омельченко, здається, взяв собі за мету створити фундамент для претендентів на посаду, яку тимчасово займає Л.Черновецький: «Екс-мер Києва Олександр Омельченко вважає, що в столиці спостерігається повна криза влади. Про це він заявив в інтерв′ю УНІАН, відповідаючи на питання, як він оцінює діяльність нинішньої міської влади. «Моє особисте враження і моя особиста думка – тільки я маю право на неї претендувати, тому я не підстроюватимуся під якісь там рейтинги – я вважаю, що оцінки такої немає. Не по старій системі – п’ятибальній, не по новій системі – дванадцятибальній. Її просто немає... Дати незадовільну – це найближче», - сказав О.Омельченко.
Пояснюючи свою думку, він відзначив, що вперше за останні 15 років міський голова вибраний такою незначною кількістю голосів жителів міста, які взяли участь у виборах – 32%. А якщо врахувати, що всього голосували 70% киян, то це значить, що підтримав Л.Черновецького навіть не кожен п′ятий киянин. Проведені сесії Київради екс-мер Києва вважає нелегітимними, а, отже, і обрання Л.Черновецкого головою Київради, на думку О.Омельченка, є незаконним.
«Сесія перша - з порушеннями. У актовому залі у присутності міліції пан Черновецький ходив, допомагав рахунковій комісії підраховувати голоси... Черновецький також не міг себе рахувати голосом як міський голова, тому що він був вибраний народним депутатом одночасно. І тому він або народний депутат, або міський голова. Повноваження у нього на той час були подвійні: статусу народного депутата він не позбувся, як і всі депутати до нової сесії, а новим головою був вибраний», - відзначив О.Омельченко.
Він також розповів, що під час голосування на другій сесії, коли обирали секретаря Київради, участь в ньому взяв депутат і міської, і районної ради, нинішній голова Дарницького району Віталій Сташук. «Він взяв участь в голосуванні як депутат міської ради, будучи вибраний і депутатом районної ради. А подвійним депутатом бути законом заборонено. Тоді сказали, що Сташук не є депутатом райради, і його голос зарахували 61-м, а за два тижні як депутата райради його обирають головою райради, тобто підтвердилося, що він таки був депутатом районної ради. І друга сесія теж нелегітимна», - вважає О.Омельченко.
Він підкреслив, що сесії Київради проводилися не в сесійному залі, де працює система «Рада» з автоматичним висвітленням результатів голосування на табло, а в Колонному залі за допомогою мандатів. Екс-мер переконаний, що це зроблено навмисно, щоб одержати необхідну, хоча б мінімальну кількість голосів на підтримку проектів, поданих Л.Черновецьким. «Є побоювання і на сьогодні, що сесія покаже себе нелегітимною, - і третя, і четверта, і п′ята. Якби перша і друга сесії були на 4-му поверсі на режимі кнопок «Ради», то не було б 61-го голосу ні на першій, ні на другій сесії, тому що їх не було», - відзначив колишній міський голова.
Омельченко також відзначив, що кількість прийнятих з квітня по серпень 2006 року Київрадою рішень – близько 50-ти - не може врегулювати нормальну життєдіяльність столиці. «Норма на одну годину роботи сесії – 20 рішень... Потрібно було вже 200 або 300, тобто стільки, скільки потрібно для життєдіяльності міста. Про що це говорить - це говорить про те, що апарат не працює», - відзначив він. Припинено в столиці будівництво стратегічно важливих об′єктів - мостів, Центру серця, дитячого кардіологічного центру, метра. Донині також не сформована виконавча влада, відсутні кадри, відзначив екс-мер. «Де це бачено, щоб за квітень-серпень не була сформована виконавча влада. Таким чином - це повна криза влади», - відзначив О.Омельченко.
В той же час, колишній міський голова Києва відзначив, що бюджет столиці 2006 року був такий, «що потрібно мати шпигунів, диверсантів і робити все, щоб він не був виконаний. І то це неможливо». «Він був так сформований, так затверджений, що його повернути неможливо - так, як біг річки. Сьогодні столична влада живе тим фундаментом, тим багажем, який був переданий. До речі, коли був переданий, пройшли найскладніші місяці – січень, лютий, березень. І бюджет був перевиконаний», - додав О.Омельченко. (http://www.kiev2000.com/news/view.asp?Id=232141&Part=1).
Дійсно, бюджет столиці на 2007 рік було збільшено: за словами голови постійної комісії Київради з питань бюджету і соціально-економічного розвитку Володимира Присяжнюка, бюджет 2007 року майже на 4 млрд. грн. багатший за бюджет 2006 року (http://glavred.info/archive/2006/12/28/153749-11.html). Однак механізми сталого, вчасного і безвідмовного функціонування міста та всієї його інфраструктури, що діяли за попереднього мера, Л.Черновецькому з його слабкою підготовкою як господарника не під силу. Окремі міські програми та локальні проекти більш чи менш успішно здійснюються лише завдяки досвіду, зусиллям та особистим амбіціям конкретних керівників, але не чіткому і продуманому керівництву і координуванню зусиль з боку мера.
Фахівці стверджують, що особисто Л.Черновецький дуже рідко втручається у роботу підпорядкованих служб (крім тих випадків, коли він це робить публічно з метою проведення ефективного, на його думку, піару). Та особисті інтереси Л.Черновецького в будь-якому випадку максимально враховуються його підлеглими.
Чиновники адміністрації та районів навіть останнім часом почали більш поблажливо ставитися до нового мера, говорячи, що окрім деяких його забобонів, він суттєвим чином не впливає на їхню роботу. Це, погодимось, далеко від прийнятних характеристик фахового, успішного керівника міста.
Щоправда, останнім часом простежується і тенденція збільшення прихожан «Посольства Божого» за рахунок чиновників, які прагнуть попасти на очі новому міському голові. Активізувалася київська філія банку «Правекс» у роботі з комунальними підприємствами. У цьому контексті слід також згадати спроби контролю з боку команди Л.Черновецького над муніципальним банком «Хрещатик» шляхом ведення в контролюючі органи колишніх фахівців «Правекс-банку»(і програш зрештою «Хрещатиком» «Авалю» одного з тендерів на обслуговування муніципальних коштів).
Щодо послідовності дій Черновецького-управлінця найкраще свідчить той факт, що саме за нього вперше кардинально підвищується вартість платежів за електроенергію для населення Києва, а також ціни на хліб. О.Омельченко як управлінець добре усвідомлював значущість у політичній боротьбі дешевого батону та одних з найнижчих в Україні тарифів за комунальні послуги.
5. Ймовірна реформа місцевого самоврядування – основні напрямки.
Адекватність дій мера європейської столиці викликає чимало зауважень з боку його політичних опонентів та здивування з боку можливих союзників. Можливо, однією з причин є цілковита відсутність у Л.Черновецького політичних переконань та розуміння основ будь-якого політичного вчення, ідеології як таких. Тож його думки з цього приводу сумбурні, а політичні сили та їхні програми, відповідно, для нього слабко розрізняються між собою. Проілюструвати це можна тим, як Л.Черновецький намагався сформулювати своє розуміння таких базових термінів як «патріотизм» та «націоналізм»: «...Патриот – это человек, который отстаивает коренные, ну, или стратегические интересы Украины, думает о ее народе, о благосостоянии этого народа, абсолютно не сориентирован на те или иные союзы, ему до лампочки совершенно это, как бы, Запад или Восток, кроме только ориентации на тоталитарные режимы. И мне не нравится, например, что мы, там, дружим с режимами, там, типа Каримова и других, да. Вот это и есть патриотизм. ...Захищать ее [Батьківщину] до последней капли крови. Я не знаю, правда, от кого захищать, но это очень познавательно. ...Вообще-то, национализм во всем мире оценивается, как фашизм, коммунизм, примерно в одном…». (http://www.era-fm.net/programs/31/428).
Спільних бізнес-інтересів Л.Черновецький також не має напряму з жодною з політичних груп. (Зміна керівництва Житнього, Володимирського та Бесарабського ринків, а також Київського метрополітену вигідна іншим політичним силам лише опосерековано: після того, як Л.Черновецький звільнить свою посаду, «тендер» на контролювання цих об’єктів буде відкритий). Отже, критеріїв вибору партнерів в мера немає. І розраховувати на щось певне будь-яка з політичних сил не може.
До речі, історія з керівником метра гарно ілюструє розуміння новим мером обов’язків чиновника. Зокрема, рішення міняти начальника комунального підприємства «Київський метрополітен» заступник міського голови Іван Салій пояснив просто. «Нинішній, як видно, має проблеми із здоров′ям. Звичайно, наше законодавство не забороняє хворіти, але стан здоров′я керівників вищої ланки не повинен відображатися на роботі і колективі». За словами мера Леоніда Черновецького, начальник Київського метрополітену Микола Шавловський «заліг в лікарню на невідомий час».
У зв′язку з цим градоначальник доручив І.Салію розшукати керівника і перевірити причини його відсутності. Й Іван Миколайович, прихопивши кількох підлеглих, цілий день бігав, висолопивши язика, відомчими, міськими та спеціалізованими лікарнями міста й області, аби надати меру особисті свідчення про хворбу колеги. Гортав журнали реєстрації, допитував адміністраторів та лікарів, з’ясовував ймовірні переміщення М.Шавловського. Звичайно, і О.Омельченко вирізнявся суворим характером, і до самого І.Салія мало було охочих потрапляти на розборки. Однак Л.Черновецький їх перевершив у своїй непередбачуваності й відсутності об’єктивних, хоч якось прогнозованих мотивів вчинків.
При цьому чиновники визнають, що згідно трудового законодавства, поки людина знаходиться на лікарняному, її звільнити не можна. «Ми дочекаємося, коли він вийде на роботу, і звільнимо його згідно із законом», — сказав І.Салій.
Таку наполегливість в пошуку начальника Київського метрополітену його співробітники пов′язували з «бажанням мерії скоріше призначити на цю посаду свого ставленика, щоб переглянути тарифи по рекламі і контролювати фінансові потоки підприємства особисто». (http://www.kiev2000.com/news/view.asp?Id=232075&Part=5). Однак керівника було змінено на Петра Мірошникова, а тарифи лишились тими ж, лише активізувалась комерційна діяльність навколо метра – у пришвидшеному темпі було завершено будівництво торговельних комплексів-переходів на наземних станціях метра. Ситуація, загалом характерна для дій Л.Черновецького як мера – скандальний початок справи, яка стосується контролю над тим чи іншим капіталом, принципові заяви мера як борця з неефективним менеджментом і корупцією, суперечливе з точки зору закону досягнення зміни менеджера або власника, а далі тиша, все йде як раніше. Це справді дає підстави думати, що причини подібних акцій – суто суб’єктивні бажання та уявлення мера та сумнівна адекватність його сприйняття ситуації.
Чи виграє від якихось з проведених кадрових змін у перспективі якась із політичних сил, що працюють в столиці, поки невідомо. Однак певних втрат зазнали представники чи не кожної з них – наприклад, через неоднозначне рішення мера щодо роботи магазинів, кафе і ресторанів, розміщених у житлових будинках, після 22-ї години. Виторг цих підприємств знизився на 30-50%. А чи не всі депутати районних, міської та Верховної Ради від Києва є власниками чи мають безпосереднє відношення (через родичів або партнерів) до ресторанного чи торгівельного бізнесу. Отже, навіть через таке дрібне невиправдане популістське рішення мера постраждали чи не всі ймовірні партнери Л.Черновецького, підтримки кожного з яких він потребуватиме у міській та райрадах вже найближчим часом. До того ж і популізм не додав йому балів серед маргінальної частини виборців – вони втратили частину доходів від збирання пляшок біля подібних закладів.
Взагалі, аналітикам досить важко прогнозувати політичні союзи Л.Черновецького. Якщо такі в принципі можливі, враховуючи імпульсивність мера. З тим же БЮТ вірогідність укладення альянсу мінімальна. З Партією регіонів союз також уже малоймовірний. Хоча ще донедавна існувало кілька думок всередині партії В.Януковича щодо методів співпраці з київським мером. Ідеологом співпраці з Черновецьким виступав Б.Колєсніков. Натомість ціла група людей, які зіткнулися безпосередньо з Л.Черновецьким та постраждали внаслідок роботи із ним, виступила проти будь-яких контактів із ним. Тож сьогодні вже очевидним є конфлікт лідера міської організації ПР В.Горбаля із командою Л.Черновецького. Паяцем у цьому конфлікті виступи секретар міської ради О.Довгий, який у запалі боротьби інколи дозволяє собі хлопчачі висловлювання та необережні заяви на адресу маститих політиків (як це було у випадку із В.Горбалем та В.Кличком). Такі конфлікти залюбки з незрозумілою для міських чільників іронією описує муніципальна преса. Зокрема, тільки з-під пера Д.Джангірова міг вийти заголовок «Довгий відправив у нокаут Кличко».
Будь-яка політична сила шукає передусім якщо не надійного, то передбачуваного партнера. Л.Черновецький не є ані тим, ні іншим.
Тож єдине, що можемо передбачити впевнено, це спільну для всіх представлених у Київраді сил зацікавленість у стабілізації ситуації. Ще рік назад можна було прогнозувати, що вихід політичними партіями буде знайдено в обмеженні якщо не повноважень мера напряму, то масштабів поширення негативних наслідків його дій. Сьогодні всі гравці вже тим чи іншим чином висловили зацікавленість у більш радикальному способі розв’язання проблеми Києва з мером – у перевиборах. Причому переобиратимуть, ймовірно, разом і Київраду і мера.
Так, відповідно до Меморандуму про співпрацю між БЮТ та блоком Наша Україна Народна самооборона, одним із ключових пунктів є визнання необхідності якнайшвидше провести перевибори міського голови та місцевих рад у Києві. Якщо сторони зійдуться не лише на доцільності проведення виборів, але і на кандидатурі, тоді поява нового керівника столиці буде формальністю, питанням часу.
Також, за інсайдерською інформацією, як метод протидії поширенню впливу Тимошенко на Київ та посилення Ю.Луценка в блоці НУ-НС у Секретаріаті президента розглядається варіант розподілу посад міського Голови та Голови КМДА (з подальшим переобранням Секретаря Київради). Це означає, що якщо Головою КМДА буде призначено досить сильного політика, а Секретарем Київради переоберуть жорсткого опонента Л.Черновецького, нинішньому меру залишаться виключно формальні функції і він відійде у політичне минуле як і Л.Косаківський.
6. Конфліктні моменти
Слід згадати також конфліктні ситуації довкола мера, які мають бізнесове, а також суто політичне підґрунтя. Щоправда, у Києві це настільки пов’язано, що однозначно розділити ці моменти досить важко.
Конфлікт з БЮТ
Найбільш яскравим є комплекс конфліктів команди Л.Черновецького із депутатами, пов’язаними з БЮТ.
Якщо подивитися історію протистояння Київради із Л.Черновецьким, то побачимо, що з самого початку головними опонентами міського Голови були фракції БЮТ та ГАК (яка координувалася з боку бізнесменів, пов’язаних із БЮТ – В.Хмельницьким та А.Івановим).
В.Хмельницький – А.Іванов
Первинність мотивів цього конфлікту важко виділити. З одного боку, БЮТ – політична сила, яка взяла найбільше голосів у Києві і мала б серйозно впливати на формування політики у столиці. Разом з тим, Л.Черновецький одразу ж задекларував своє неприйняття давно існувавших схем приватизації Київенерго, Київмлина, банку «Хрещатик» та низки інших перспективних об’єктів господарства, які в останні дні перебування О.Омельченка при владі отримала група Хмельницького – Іванова.
На цей момент були консолідовані зусилля БЮТ та ГАК у боротьбі проти Л.Черновецького. Хоча деякі представники БЮТ вели кулуарні переговори з командою київського мера.
Ціна питання – посада Голови КМДА. Після призначення на цю посаду Л.Черновецького бізнес-група БЮТ вирішила піти на тимчасовий компроміс. І конфлікт на певний час було залагоджено. Через агресивні дії Л.Черновецького по відношенню до банку «Хрещатик» та до Київенерго цей конфлікт на певний час загострився. Вирішення же його поклало початок серйозним партнерським відносинам групи Іванова-Хмельницького з командою Л.Черновецького. Фактично, відбувся розподіл сфер впливу між цими двома групами. Саме вони є найбільш активними гравцями на ринку землі у столиці. А В.Хмельницький, із головного розпорядника Запоріжсталлю став (разом із партнерами) головним латифундистом столиці. При цьому ситуативними конкурентами та партнерами на цьому ринку виступають відомі російські олігархи (з оточення Ю.Лужкова чи Д.Фірташа).
Потенційно вартість лише земельних активів, отриманих останнім часом цією групою, оцінюється експертами у декілька сотень мільйонів доларів.
М.Томенко
Микола Томенко у різні періоди своєї політичної та політологічної кар’єри демонстрував зацікавленість київською проблематикою. Зокрема, після кар’єри комсорга Київського університету М.Томенко декілька разів невдало балотувався у депутати міської ради Києва. За часів О.Омельченка працював керівником інформаційного управління КМДА за квотою ПРП. Після звільнення з цієї посади став одним з найбільших опонентів О.Омельченка. І вже перебуваючи в уряді Ю.Тимошенко на посаді гуманітарного віце-прем’єра М.Томенко припускав свою участь у виборах міського голови. Після перемоги Л.Черновецького М.Томенко на певний час відійшов від київської проблематики, зазначивши лише, що така потужна політична сила як БЮТ була зобов’язана висувати власного потужного кандидата на посаду мера. Наприкінці 2006 р. М.Томенко знову проявив зацікавленість київською проблематикою, активно почавши дискутувати з Л.Черновецьким. Надалі ця активність зникла, хоча можна очікувати найближчим часом відновлення максимального обсягу інформаційного потоку в рамках нової київської піар-кампанії М.Томенка.
Проте експерти вважають, що шанси М.Томенка стати єдиним кандидатом від БЮТ на цих виборах мінімальні – у нього потужна конкуренція з боку своїх же однопартійців та невизнання з боку інших учасників переговорів. Саме тому як один із варіантів групою М.Томенко була запущена теза про можливість появи кандидатури А.Шевченка.
А.Семинога, Т.Мелєхова
Ці політики є найбільш близькими до формування тактики політичної комунікації у столиці. Вони, звісно, не є харизматичними лідерами. Але саме такі політики могли стати опозицією до нинішньої більшості.
Вочевидь, цей склад Київради невигідно вирізняється тіньовими моментами комунікації та вкрай непрозорою діяльністю. Саме тому, реальні лідери столичного осередку БЮТ Тетяна Мелєхова та Анатолій Семинога не є адекватними виразниками інтересів опозиційного БЮТ. Їх методи комунікації із опонентами зовсім не відповідають стилю політичної дискусії Ю.Тимошенко чи навіть М.Томенка. Вони схильні були радше шукати компроміс - навіть із таким мером як Л.Черновецький. І лише питання політичної доцільності та наполегливо жорстка позиція у цьому питанні самої Ю.Тимошенко періодично штовхають цих політиків на барикади. Ступінь їхнього протистояння з Л.Черновецьким вочевидь не є критичним. І вони якраз представляють тих політиків, які завжди готові будуть залишити свої претензії, намагаючись налагодити співпрацю із будь-якою владою.
М.Бродський
Досить цікавою була позиція М.Бродського у стосунках зі столичною владою. Він завжди був опозиціонером до О.Омельченка. З приходом же Л.Черновецького М.Бродський припустив одним із перших, що БЮТ зможе знайти спільну мову з новообраним мером, а сам М.Бродський при цьому буде претендувати на посаду одного із заступників. Щоправда, згодом політичний вектор змістився. Ту роль, яку бажав виконувати при Л.Черновецькому М.Бродський, надзвичайно ефективно виконав О.Волков. Саме йому відносять у заслугу блискавичне створення хиткої більшості під Л.Черновецького та обрання молодого Олеся Довгого секретарем Київради.
З цього моменту М.Бродський займає жорстку позицію стосовно мера, демонстративно не відвідуючи засідання Київради. Проте найбільш показовим є протистояння М.Бродського з Л.Черновецьким та його командою (особливо з О.Довгим) під час різного роду прямих ефірів та у заочній дискусії в інформаційній площині. Поразка проекту «Вільні демократи» на дострокових парламентських виборах, з одного боку, підкосить позиції М.Бродського, з іншого — мобілізує в одному напрямку. Тож можна не сумніватися, що М.Бродський займе досить активну позицію у перевиборах міського голови та місцевих рад Києва.
Конфлікт з ПР
Як не дивно, але конфлікт із не найпотужніше представленою в столиці Партією регіонів є чи не найбільшою проблемою для Л.Черновецького. По-перше через те, що саме ПР була другою складовою при створенні промерської більшості. По-друге, група В.Горбаля сьогодні, вочевидь, виграє в динаміці створення т.зв. київської групи впливу на всіх рівнях прийняття рішень (від району до парламенту). І цей факт пояснює перетікання кадрів від більшості до ПР. По-третє, київська організація ПР фактично отримує «золоту акцію» у вирішенні долі дострокових місцевих виборів. Мається на увазі той факт, що якщо В.Горбаль дійде згоди з ідеологами перевиборів від БЮТ та „Нашої України”, доля Л.Черновецького буде апріорі вирішеною. Головне питання — нова кандидатура на посаду мера, яка б влаштувала одну групу впливу і не викликала відторгнення в іншої.
Сутність конфлікту між В.Горбалем та Л.Черновецьким навряд чи має логічне пояснення (власне кажучи, як і все, що стосується дій мера). Проте на поверхні є інформація про давню конкуренцію у банківському бізнесі. Також зрозумілим є той факт, що ПР посилює свій вплив у столиці саме за рахунок відвоювання позицій в опонентів, і насамперед у блока Черновецького. Крім того, є інформація, що ПР бачила іншого кандидата на посаді Секретаря міської ради.
Існує і низка інших суб’єктивних причин поглиблення конфлікту між організацією, яку очолює В.Горбаль, та командою Л.Черновецького. За всієї свої неадекватності, у випадках, коли мова іде про бізнес, Л.Черновецький може виглядати цілком компромісною людиною. Це виявилось, зокрема, у його діях з відстоювання власних інтересів під час першої хвилі протистояння з ПР на київському рівні. Тоді через Б.Колєснікова Л.Черновецький зміг вийти на В.Януковича та отримати певні тимчасові гарантії недоторканості.
Проте той факт, що ці переговори велися за спиною В.Горбаля, заклав бомбу уповільненої дії під фундамент промерської більшості. Вона рано чи пізно мала вибухнути.
Масла у вогонь також додавала позиція не менш неадекватної за шефа команди Л.Черновецького. Якщо протистояння з В.Горбалем для Л.Черновецького принаймні не є принизливим, то ситуативні репліки Секретаря міської ради О.Довгого на адресу політика масштабу В.Горбаля виглядають відверто смішними.
Каталізатором чи як мінімум проявом конфлікту став перехід С.Зіміна та І.Салія з фракції «Громадський захисник» до фракції Партії регіонів. Одночасно наростала тенденція до подальшого посилення фракції за рахунок груп як промерської більшості, так і опозиції. А це означало, що Л.Черновецькому нічого не залишалося як домовлятися із В.Горбалем в індивідуальному порядку та на особливих умовах.
Конфлікт з ПРП-Порою, В.Бондаренком, В.Кличком
В.Кличко одним з перших підтримав Л.Черновецького, виступивши на його першій прес-конференції в особі міського голови з вітаннями. Один із основних стовпів київського блоку ПРП-Пора І.Салій увійшов до складу команди нового мера, отримавши посаду заступника Голови КМДА. У той же час не слід забувати, що чимало амбіційних лідерів ПРП не були готові працювати із Л.Черновецьким. Тож можна прогнозувати, що у разі виникнення цілеспрямованої кампанії проти Л.Черновецького, ПРП буде жорстко йому опонувати.
Сьогодні ж, після дострокових парламентських виборів, які БЮТ виграв у столиці виключно на критиці Л.Черновецького, стає зрозумілим, що для В.Кличка може бути серйозна політична перспектива активізувати свою позицію. Тим більше з огляду на той факт, що основні політичні та ідеологічні наставники В.Кличка - члени ПРП (І.Гринів, В.Пинзеник) сьогодні знаходяться саме у БЮТ. Цей факт дозволяє припускати, що В.Кличко такі має серйозні шанси стати єдиним кандидатом від БЮТ на майбутніх мерських виборах.
Вочевидь усвідомлюючи цей факт, команда Л.Черновецького сфокусувала частину своїх зусиль саме проти В.Кличка. Щоправда, роблять вони це так само недолуго, як і будь-що інше в інформаційній площині. Весь деструктивний піар проти В.Кличка, озвучений здебільшого зарозумілим та нестриманим (що є, напевне, ознакою віку) О.Довгим, виглядає так само смішно, як і заголовки у муніципальній газеті «Хрещатик» по типу «Довгий відправив у нокаут Кличко».
Конфлікт з Ю.Луценком
Природа конфлікту є зрозумілою. Вочевидь, за задумом політтехнологів, участь Народної самооборони та особисто Ю.Луценка мала додати «драйву» політичній силі Президента. Радикальна позиція Ю.Луценка мала б сприяти перетоку революційного електорату БЮТ під стяги президентського блоку. Саме цим і пояснюється загострення дискусії Ю.Луценка із Л.Черновецьким та М.Добкіним.
Плани соратників Ю.Луценка є зрозумілими — вони намагалися перехопити ініціативу у тих, хто методично «працював» з образом ворога в особі Л.Черновецького і М.Добкіна. Поява ж на фінішному ривку Ю.Луценка із голосними заявами та звинуваченнями мала б передати цю ініціативу саме йому. У той же час, натяки на порочне захоплення Л.Черновецького та М.Добкіна нетрадиційними методами стимулювання організму не стала тією бомбою, яка б привернула всю увагу до Ю.Луценка. Відповідно, дискусія з цього приводу виявилася нецікавою та малоефективною. Водночас стало зрозуміло, що Ю.Луценко таки має амбіції столичного голови та буде досить жорстко опонувати Л.Черновецькому. Радикальність позиції Ю.Луценка також пояснюється ще й тим фактом, що він був одним з найбільш послідовних критиків діяльності С.Довгого (батька нинішнього секретаря міськради) на посадах Міністра освіти та Голови Держкомзв’язку.
Підстави для перевиборів
Процедурно забезпечити зміну влади у столиці досить важко. Проте в сучасній історії України чимало прикладів, коли політична доцільність була вищим пріоритетом, аніж законодавча база та процедура.
Зокрема, нинішня команда Л.Черновецького настільки себе дискредитувала перед виборцями, що теза про перевибори (особливо після дострокових виборів парламентських) буде схвально сприйнята громадськістю.
Зокрема, найбільш суперечливими діями мера є земельна політика та методи приватизації комунальних підприємств. Проте все ж таки найбільш болючим є питання землі.
Початок «Великого земельного дерибану» (як його називає опозиція) було покладено у жовтні 2006 року. За перших три місяці до нового року, за словами В.Бондаренка, зелена зона Києва зменшилася на 174,5 га. Наприкінці березня зелена зона зменшилася вже на 250 га, а наприкінці липня – 354,5 Га. У відповідності до заяви БЮТ з 13 липня 2006 року по 25 квітня 2007 Київрадою було передано у приватну власність або у користування землі загальною кількістю 1165 га. З них третина (387 га) – вільні ділянки, які могли б бути продані на відкритих земельних аукціонах.
Проте рекордним за масштабами роздачі землі стало 1 жовтня 2007 р. Цього дня Київрада роздала біля 2000 га землі (3% усієї землі столиці) різним підприємствам та громадянам. Експертами такі об’єми розцінюються приблизно у 10 млрд. доларів США. Очевидно, що ці роздачі будуть оскаржені у суді і землекористування більшістю цих ділянок буде призупинено.
Такі факти, без сумніву, можуть бути підставою для перевиборів мера та міської ради. Причому головною причиною цього можуть бути не стільки незаконні та безпрецедентні за масштабами оборудки, скільки неучасть у них впливових фінансово-політичних груп.
7. Аналіз виконання передвиборчих обіцянок Л.Черновецьким
Знову ж таки, для багатьох людей, які певний час працювали з Леонідом Михайловичем чи то у структурах концерну, чи у політичній площині, трохи незвично аналізувати ступінь реалізації будь-яких обіцянок цієї людини. Фахівці, які його знають, говорять, що він може виконувати лише обіцянки, дані самому собі. Проте це не свідчить, що він не є людиною слова – це говорить про те, що у Л.Черновецького своєрідне розуміння відповідальності та послідовності.
Він може захопитися будь-якою ідеєю, навіть найбільш божевільною, і послідовно реалізовувати її у тій площині, яка ним контрольована. Найкращим доказом цього є ситуація із „поліграфами” та релігійністю самого Л.Черновецького. Це, можливо, дрібниці, але вони надзвичайно наочно говорять про специфіку характеру нинішнього міського голови.
Якщо із передвиборчих обіцянок Л.Черновецького спробувати виокремити всі більш-менш чіткі, то сформулюємо такі пункти:
- звільнення всіх відповідальних чиновників часів О.Омельченка (насамперед керівників районів та заступників у Адміністрації)
- реформування ЖКГ
- наведення ладу зі стихійною забудовою
- відкритість та доступність міської влади для людей
- вирішення транспортної проблеми
- захист від будівельних афер.
На кінець 2007 року жоден з цих пунктів не має позитивної динаміки вирішення. Більше того, ті спроби, які сьогодні були зроблені для їх реалізації, відверто страждають відсутністю стратегічного бачення кінцевого результату, системності.
Наприклад, ситуацією з реформою ЖКГ мав опікуватися новий заступник Л.Черновецького, колишній прем’єр-міністр та колишній мер Дніпропетровська Валерій Пустовойтенко. Цей політик, який тривалий час був одним з найбільш впливових діячів в Україні, не витримав і кількох місяців співпраці з Леонідом Михайловичем. Нинішні дії нових заступників, які, власне, і представляють команду Л.Черновецького, не дають можливості оцінювати перспективи вирішення цієї проблеми.
Прихід Л.Черновецького до влади на певний час сколихнув будівельний ринок Києва, але згодом ситуація нормалізувалася. Як говорять фахівці цього ринку, власники будівельних кампаній змогли знайти спільну мову із новими заступниками та отримали певні гарантії розвиту їх бізнесу. Це означає, що і надалі відбуватимуться забудови рекреаційних зон. Жоден з проблемних майданчиків не був згорнутий. Також фахівці стверджують, що програма «соціальне житло» за нового мера є настільки ж далекою від реалізації, як і за О.Омельченка.
Найбільш показовим моментом відкритості нової міської влади є рішення Л.Черновецького обмежити контакти з пресою своїх підлеглих. Цей приклад цензури є найбільш показовим з огляду на історію стосунків кандидата у мери Л.Черновецького з комунальними ЗМІ.
Ті масові зустрічі Л.Черновецького з мешканцями столиці, які відбувалися під стінами мерії та транслювалися на ТРК «Київ», вочевидь, так втомили мера, що він вирішив дещо обмежити таку практику. У цьому контексті слід зазначити, що рушійною силою такого рішення було не усвідомлення самим Л.Черновецьким чи його командою негативних наслідків для іміджу міського голови, а банальна втома. Цей факт також досить яскраво говорить про специфіку характеру мера.
Спроби вирішення транспортної проблеми обмежилися намаганням регулювати тарифи на парковку у Києві. Автомобілів у центрі міста не поменшало, а кримінальний відтінок паркувального бізнесу нікуди не зник. Про це яскраво свідчить статистика платежів КП «Київпарксервіс». До речі, у цьому контексті слід згадати ще один приклад непослідовності рішень Л.Черновецького. Ще не будучи міським головою, Леонід Михайлович оскаржив у суді використання в Києві евакуаторів, як норми, що не відповідає законодавству та суперечить інтересам киян. З приходом його на посаду міського Голови Київ, вже за розпорядженням Л.Черновецького, закуповує чергову партію евакуаторів.
Проблема будівельних афер є для мера чи не найбільш чутливою – його та його родину й оточення дедалі голосніше й відкритіше звинувачують у безпосередній причетності до організації й реалізації таких оборудок.
Проблема транспортних розв’язок, мостів, заторів максимально наочно для кожного киянина продемонструвала й продовжує демонструвати непрофесійність мера та його профнепридатність для управління мегаполісом. Локальні зусилля окремих керівників галузей та районів міста без стратегічного спрямування та координування з мерії настільки глобальної проблеми не вирішать.
Таким чином, чи не кожна передвиборча декларація мера Л.Черновецького стала на сьогодні потужним джерелом його дискредитації. А всі вони разом незабаром стануть приводом для дострокових виборів міськради та міського голови.
Висновки
Головний висновок – 2008 року неодмінно будуть проведені перевибори столичного міського голови та Київради.
Ймовірно, ініціаторами процесу стануть одночасно і БЮТ, і НУ-НС, і ПР - навіть якщо котрийсь з них займе позицію вимушеного погодження „заради громадянського миру” абощо – хоча навряд чи, Л.Черновецький вже має серйозні конфліктні стосунки з кожною з цих потужних сил. Тобто, всім найпотужнішим політичним силам столиці без винятку вигідно і з політичного, і з економічного боку, і з точки зору політичного піару урочисто і з „максимальним врахуванням думок і інтересів киян” прибрати Л.Черновецького.
Напівзаходи на зразок розділення посад голови адміністрації та міського голови якщо і торкнуться посади столичного голови, то це вже буде не за Л.Черновецького. Таке рішення потужним політичним партіям буде доцільно прийняти, якщо вони не знайдуть іншого прийнятного шляху врівноважити свої інтереси в Києві.
Основна причина, через яку парламентські партії підуть на дострокові місцеві вибори, зумовить і їхній формат – неприйнятність фігури Л.Черновецького на посаді мера для партій та для киян обернеться на чергову кампанію „Анти...”. Минулого разу це був „Антиомельченко”, цього разу – „Античерновецький”. Конструктивної стратегії місцевої виборчої кампанії навряд чи можна очікувати щонайменше в найближчі дві кампанії.
Проте слід відзначити й позитивний фактор – 2007 року напередодні розгортання виборчої кампанії на посаду мера Києва в переліку основних фігурантів у кандидати (тих, що мають найбільшу популярність в столиці та тих, що мають найвищу ймовірність представляти свої політичні сили у цій кампанії) ми вже не маємо настільки нетипових для політичної чи господарської посади діячів, яким був Л.Черновецький свого часу. Тобто, на сьогодні можна передбачати, що кияни голосуватимуть все ж не тільки за мотивацією „Античерновецький”, але й сподіваючись від того чи іншого кандидата якихось здібностей в управлінні великим містом.
Політичним аналітикам можна очікувати двох можливих сценаріїв передвиборчої кампанії – зважаючи на те, чи буде досягнуто домовленостей між партіями у широкому форматі (БЮТ, НУ-НС, ПР). Якщо так – то кампанія буде відносно спокійною, із визначеним кандидатом, максимум зусиль буде спрямовано на подальшу дискредитацію Л.Черновецького. Якщо остаточних домовленостей досягнуто не буде, то результати кампанії „пустять на самоплив” і готуватимуться до розподілу важелів влади між парламентськими партіями в столиці – сторона, чий кандидат програє, спрямує зусилля на проведення закону про розділення посад і повноважень голови КМДА та Київради.
Враховуючи, що будуть ініційовані паралельно дві виборчі кампанії – мера та Київради – у випадку недосягнення політичних домовленостей можна очікувати достатньо жорсткої передвиборчої боротьби, із активним застосуванням деструктивних політичних технологій та масованою інформаційною атакою на суперників.
Боротьба буде тим більш жорсткою, оскільки йтиметься про мільярдні економічні інтереси - про збереження більшою чи меншою мірою майна, набутого за часів Л.Черновецького. Отже, вже найближчим часом можна очікувати розгортання масштабних кулуарних переговорів між недостатньо легітимними власниками столичного капіталі, передусім земельного, і політичними партіями. Йтиметься про бодай часткові гарантії легітимізації земельних, тендерних та інших оборудок, проведених через Київраду та КМДА – оскільки проблема має надмірний громадський резонанс, аби можна було легітимізувати всі надбання. В обмін пропонуватиметься фінансова участь у передвиборчій кампанії – поточній у місцеву раду та на посаду мера, а також у майбутній президентській.
Паралельно партії, яким не вдалося досягти домовленостей із зацікавленими представниками бізнесу, або які домовились із конкуруючою силою, яка має таку ж потребу у легалізації свого столичного майна, застосовуватимуть технології чорного піару для оприлюднення умов домовленостей конкурентів. До цього процесу підключаться й партії-аутсайдери, які не мають ані ресурсів, ані кандидатів, ані підтримки киян, але мають потребу у додаткових важелях для диктування своїх умов потужним партіям у ВР. Тобто, формуватиметься пакет чорного піару, а далі під загрозою його оприлюднення розпочинатимуться переговори із тією силою, політичних поступок якої бажано домогтися.
Звичайно, всі подібні проблеми будуть вирішені шляхом конфіденційних переговорів у випадку, коли основні парламентські партії досягнуть принципових домовленостей щодо Києва. Тоді так само конфіденційно, у особистих переговорах буде розв’язано суперечливі питання стосовно прав на київську землю та інше майно, отримане за останній рік шляхом домовленостей з Л.Черновецьким.
Зрозуміло, вірогідність успішних переговорів по Києву між ПР, БЮТ та НС-НУ напряму залежить від того, як саме буде сформовано коаліцію і яких домовленостей вдасться їм досягти на загальнодержавному рівні.
АМС відслідковуватиме ситуацію у наступних випусках досліджень.
Версия для печати
