Провінціали залишаються маргіналами в великому місті

Вогні великого міста

Провінціали, переїхавши у пошуках кращої долі до столиці, ризикують назавжди лишитися «поміж двох культур».

Тисячі людей щороку переїздить із провінції до столиці у пошуках кращої долі. Читай: вищої зарплати і можливості зробити кар’єру. Хтось називає це нормальним процесом. Мовляв, в усі часи активні люди тягнулися туди, де вирує життя. Хтось кляне, на чому світ стоїть, державу. Немає, кажуть, «на периферії» роботи – не з доброго життя їдуть у Київ.

І ті, й інші мають рацію. Врешті, де жити і чим займатися − особиста справа кожного. Однак провінціал, переїхавши до столиці, ризикує назавжди лишитися маргіналом.

Довідково. Маргіна́л, Марґіна́л, (від лат. Margo — край, межа, кордон) — людина, що знаходиться на межі різних систем соціальних цінностей, систем, культур і яка зазнає їх суперечливий вплив, особа, що має групову приналежність без групової ідентифікації..

В тому числі маргінал це: 1. Той, хто втратив колишні соціальні зв’язки і не пристосувався до нових умов життя (звичайно про представників національних меншин, мігрантів, вихідців із села). 2. Той, хто не визнає загальноприйнятих норм і правил поведінки. 3. розм. Представник специфічних субкультур, політичних течій, релігій, тощо

Різниця між ментальністю міського мешканця і жителя провінційного містечка чи села очевидна. Перший змалку звикає опрацьовувати величезну кількість інформації – від сигналів світлофору і правил дорожнього руху до розташування станцій метро і номерів маршрутів тролейбусів. Другий звик мислити менше і повільніше. Мешканець мегаполісу живе у скаженому ритмі. Провінціал нікуди не поспішає. У столиці їдять швидко і не дуже багато. У райцентрі чи селі – то цілий ритуал, який відбувається неспішно і рясно…

Відмінностей – море, тому, приїхавши у велике місто, людина має адаптуватися до нових умов.

Процес адаптації не завжди проходить безболісно. Потрапивши у нове середовище, провінціал зазвичай з усіх сил намагається стати «своїм». Він починає бігати, а не ходити. Від здивування він майже щиро вигукує: «Вау!», а не: «Нічого собі!». Колишній мешканець власного будиночку чи, може, старенької «хрущівки» не витріщає очі на двадцятиповерхові будинки, що виблискують склом і металом (хоча ой як кортить!). Зі знанням справи в очах він пробує на смак текілу й абсент, намагаючись не скривитися від відрази. Екс-провінціал тренується їздити на ескалаторі, переборовши внутрішній страх і не тримаючись за поручні. Він вчиться зупиняти таксі недбалим помахом руки, вираховуючи подумки, у скільки обійдеться поїздка. Йому вже вдається швидко приймати рішення, а довгими зимовими вечорами його разом із текілою під суші гріють мрії про майбутній успіх.

До неминучих психологічних проблем додаються матеріальні. Виявляється, що не все так просто і райдужно, як уявлялося у плацкартному вагоні. Половину зарплати (у не найгіршому випадку) з’їдає оренда квартири. Те, що вдома рвав на городі, доводиться купувати втридорога. Новоявлений житель столиці телефонує мамі і з нотками неясної образи в голосі жаліється: «Ти знаєш, скільки тут коштують помідори?!». Проїзд на роботу і назад, як не дивно, теж виливається у копійку. На вихідних хочеться відпочити, випити пива і сходити в кіно. Від перегляду фільму відволікають надокучливі думки про кредит на квартиру: хто його дасть і як його виплачувати.

Кінець кінцем, трапляється те, що має трапитись. Наш герой наче й втягнувся у скажене життя мегаполісу - але місто чомусь не поспішає приймати його у стрункі лави «аборигенів». Він і бігає, як усі, і має не меншу зарплату, його хвалить начальство і ставить у приклад іншим – але «щось воно не те». Дискомфорт якийсь. І точно такий само дискомфорт – коли екс-провінціал приїжджає на свою батьківщину. Рясні обіди здаються занадто калорійними, повільність місцевих мешканців дратує, колишні сусіди просто дивують своєю дріб’язковістю.

Добре, коли екс-провінціал цього не усвідомлює. Якщо ж розуміє, що він усюди чужий, − кепські справи. Психологи стверджують, що це може призвести до різноманітних психологічних і навіть психічних розладів. Та й суто з людського погляду ситуація виглядає мало привабливою.

Звісно, окремі вихідці з провінції таки досягають успіху у столиці. Вони мають власне помешкання, автомобіль, престижну роботу і довгоочікуваний «соціальний статус», заради якого віддано стільки сил. Але на вихідних чомусь воліють втекти подалі від міського гармидеру…

по матеріалам сайту "ПроЮа"