Войти с помощью

Архив
1 ноября 2007

Як Ющенко використовув та зраджував Тимошенко. Історія питання

Віктор Ющенко опинився у складній ситуації, коли він пов’язаний обіцянками з двома полюсами української політики. У рожевій залі секретаріату президента, за кілька днів до виборів, публічно, в присутності Юлії Тимошенко і власного телеоператора, президент заявив, що іншої коаліції, окрім демократичної, він не бачить.

Так само, можливо, в цій же рожевій залі, але в травні цього року Ющенко обнадіяв Януковича, що після виборів вони створять коаліцію.

"Це проблема Ющенка, як він позбудеться Тимошенко. Але ми погодилися на вибори і легалізували його незаконні укази тільки за умови створення широкої коаліції після виборів", - зазначив у розмові не під запис з автором цих рядків один з лідерів Партії регіонів.

Найкращим вибором для Віктора Ющенка було б створити союз своїх опонентів, де б вони взаємознищилися. Але на такі збочення не готові інші учасники – тому президенту треба обрати лише одного партнера.

Несприйняття один одного між Тимошенко і Ющенком приблизно таке ж, як і між Ющенком і Януковичем. Улітку минулого року, коли президент вніс лідера Партії регіонів на затвердження прем’єр-міністром, він висловився у вузькому колі: "З Юлі я не зроблю українку, а з Януковича – спробую!"

Рік співіснування з Януковичем мав позбавити Ющенка остаточних ілюзій. Ющенко добре знає обох цих політиків, ціну їх слову та інтересам. Однакове у цієї трійки тільки одне – мета. І Ющенко, і Янукович, і Тимошенко прагнуть влади.

Історія Ющенка – Тимошенко

Коли президент у 2005 році відправив у відставку Юлію Тимошенко, кілька ключових осіб з її оточення – Михайло Бродський і Нестор Шуфрич – виступили з заявами про те, що "Ющенко втретє зрадив Юлю".

Історія стосунків Ющенка і Тимошенко – складна, цікава і цинічна – почалася після призначення її віце-прем′єр-міністром.

Саме це – стартова точка сходження Тимошенко. Без доступу до інструментів виконавчої влади вона мала б значно вищі шанси назавжди залишитися політиком, який не виправдав сподівань – сотні таких зірок спочатку загораються, а потім згасають у Верховній Раді.

Трансформації Тимошенко за сім років. Фото Corbis

У 2001 році, після виходу Тимошенко із СІЗО та переходу Ющенка в опозицію, кореспонденту "Української правди" пощастило з різницею в кілька тижнів взяти у них інтерв’ю.

Одне з питань, яке тоді їм поставили – як так сталося, що Ющенко взяв Тимошенко віце-прем’єр-міністром в свій кабінет.

За словами Тимошенко, її знайомство з Ющенком відбулося в 1998 році. Вона, обравшись до парламенту як голова тіньового уряду партії "Громада" (був у неї колись і такий статус), за квотою Лазаренка отримала бюджетний комітет.

Як випливає зі слів Тимошенко, про те, що Ющенко – це її доля, вона зрозуміла, коли у повітрі пахло мандаринами. Було це за шість років до помаранчевої революції. Просто Тимошенко пригадала, як вона разом з Ющенком – тодішнім главою Нацбанку – напружено працювала над бюджетом 1999 року, щоб зрештою парламент ухвалив його за кілька годин до новорічних курантів.

"Ми зрозуміли, що нам комфортно працювати в одній команді", - розповіла Тимошенко.

"Коли Віктор Андрійович був призначений прем′єр-міністром і формував уряд, він вів консультації зі всіма фракціями. Ми тоді обговорили з ним цю тему, і я дала згоду очолити напрям паливно-енергетичного комплексу в уряді", - також пригадала Тимошенко.

На думку Тимошенко, призначивши її віце-прем′єром, Кучма хотів прибрати її саме з бюджетного комітету та позбавити недоторканості, а також поставити на складну ділянку роботи – в ПЕК – і пізніше з ганьбою, ще в квітні 2000 року, вигнати.

Це – версія Тимошенко.

Версія Ющенка звучить інакше. Він взагалі не пам’ятає перші місяці своїх стосунків з Тимошенко. За його словами, вони познайомилися на рік пізніше, ніж це говорить лідерка БЮТ.

"Я відверто скажу – до знайомства вже будучи прем′єр-міністром, до цього Юлію Володимирівну я не знав", - сказав Ющенко в інтерв’ю "Українській правді".

За словами нинішнього президента, він, перед призначенням прем’єром, проводив консультації з лідерами фракцій. "Уже після зібрання ми залишилися у вузькому колі. Три-чотири чоловіки, там була і Юлія Володимирівна. Коли зайшла мова про кандидатури на посади в блоці ПЕК уряду, вона сказала: "Можливо, варто було подивитися на свіжі персони". І так народилася ідея по Юлії Володимирівні".

Далі, за словами Ющенка, він запросив Тимошенко на переговори про призначення в уряд. "Вона так з великою відвертістю сказала, що не заперечувала б, якби була на цій посаді".

Ющенко розповів, що запропонував Кучмі три або чотири кандидатури на місце віце-прем′єра з питань енергетики.

"Я доповідав президенту, і, говорячи про Юлію Володимирівну, побачив живу реакцію Леоніда Даниловича. Він зустрів пропозицію піднесено, зацікавлено. Типу: "Давай попробуємо!" Повірте, в моїх діях це було щиро, я переконаний, з такою щирістю і Леонід Данилович поставився до пропозиції".

Володимир Литвин, який тоді теж щойно очолив адміністрацію президента, розповів у інтерв’ю "Українській правді", що Тимошенко проходила співбесіду перед призначенням у Кучми.

"Тимошенко мала тривалу розмову з президентом. А потім президент мені потелефонував і сказав, що треба готувати документи на призначення Тимошенко віце–прем′єр–міністром".

За словами Литвина, Кучма думав, що Тимошенко спрямує енергію в те русло, яке йому потрібно. "Я думаю, Кучмі десь імпонувала Тимошенко, для якої боротьба – це стихія. Тимошенко відводилася роль, щоб вона до певної міри розчистила Авгієві конюшні".

Так починалася політична кар’єра Тимошенко. Очевидно, без роботи в уряді вона позбулася б стартової сторінки своєї біографії – і невідомо, чи змогла б колись вирватися на вищий рівень політичної гри.

Історія зрад з боку Ющенка, яку після відставки Тимошенко з посади прем’єра поширювало її оточення, складалася з трьох пунктів.

"Зрада перша"

Це – звільнення Тимошенко з місця віце-прем′єра в уряді Ющенка, що відкрило дорогу для її подальшого арешту.

Власне, команда Тимошенко закидала Ющенку те, що він завізував указ про зняття з посади своєї заступниці. Водночас Ющенко всіляко спростовував, що скріпляв підписом той указ.

Як все відбулося, можна дізнатися тільки з архівів, які, колись, можливо, розсекретять. Водночас Литвин стверджує, що згода Ющенка була. "Всі документи, які виходили з–під пера президента Кучми, були оформлені відповідно до чинного законодавства".

Одного разу, коли Ющенко тільки став прем’єром, Литвин попросив його завізувати заднім числом укази, які вже вступили в дію. "Віктор Андрійович мені, підписавши їх, сказав: "Я тебе прошу більше таким чином не давати мені на візування указів, бо я їх не буду підписувати. Це мене принижує". Я зрозумів свою нетактовність, і після того всі документи направлялися до Кабінету міністрів. Вони візувалися, формальність була збережена".

"Навіть якщо на той момент (візи на звільнення Тимошенко) не було, то згода була вирвана в процесі розмови", - заявив Литвин.

"Зрада друга"

Це – заява трьох в розпал акції "Україна без Кучми". Опозиція, одним з лідерів якої тоді був Юрій Луценко, а спонсорів – Тимошенко, була прирівняна до фашистів у спільному звернені до народу Кучми, Ющенка і Плюща:

"Намагання розбурхувати вуличну стихію, пускати в хід відверто провокаційні прийоми, за допомогою яких вони хочуть поглибити розкол в суспільстві, підштовхнути владу до силової протидії, створюють реальну загрозу національній безпеці держави. Не слід забувати уроки історії - згадаймо, з чого і як починався фашизм".

Уже після відставки з посади прем’єр-міністра Ющенко перейшов до тієї самої опозиції. Він клявся, що слова "фашизм" в тому варіанті, який він завізував, не було – а з′явилося воно пізніше після літературних правок в адміністрації президента.

Кучма в своїй книжці "Після Майдану" розповів, що підписи вони ставили разом. "Слово "фашизм" у тексті викликало бурю обурення в стані тих, хто називав себе демократами. Ющенко не витримав їх тиску і почав свої відомі маневри. Він не міг сказати, що не підписувався під нашим зверненням, бо ми одночасно їх поставили – я, Плющ і Ющенко. Але з його пояснень витікало, що підписався чи то вимушено, чи то не прочитавши текст, або читав – але неуважно".

"Зрада третя"

Це – звільнення Тимошенко з посади прем′єр-міністра в розпал "корупційного скандалу". Події осені 2005 року стали поворотним моментом, який започаткував кризу останніх двох років.

Багатоденні переговори, які відбувалися на Банковій після заяви Олександра Зінченка про корупцію в оточенні президента, закінчилися згодою Ющенка на те, що Тимошенко залишиться прем’єр-міністром, але при цьому погодиться на відставку Олександра Турчинова. Ющенко, у свою чергу, обіцяв зняти з посад Порошенка і Третьякова.

Після того, як було знайдено цю формулу, на дачі СБУ відбулася зустріч найближчого оточення Тимошенко – там були присутні Томенко, Турчинов, був і Анатолій Гриценко, якого на нинішніх виборах лідерка БЮТ обрала головною мішенню своєю критики. Але найбільше роздратувало Ющенка те, що Тимошенко глибокої ночі зв’язалася телефоном з послом США, щоб він вплинув на президента України "не руйнувати нашу єдність, започатковану на Майдані".

Наступного ранку Тимошенко знову прийшла до секретаріату і повідомила, що відмовляється від розміну, одною з "жертв" якого був Турчинов. За кілька годин, проведених у беззмістовних розмовах, Ющенко відправив у відставку все своє оточення включно з Тимошенко.

 

Гра на два фронти

Окрема історія – це створення коаліції після виборів-2006. Коли в ніч з 26 на 27 березня минулого року були оголошені результати екзит-полів, Роман Безсмертний, який був головою ради "Нашої України", оголосив про згоду на прем’єрство Тимошенко.

Однак цей жест керівника партії був жорстко припинений почесним головою "Нашої України" Віктором Ющенком. Пролунала вимога президента про те, що кадрові питання не можуть бути першочерговими, а треба розробити програму коаліції.

Потім "Наша Україна" висунула на посаду спікера Петра Порошенка як противагу майбутньому прем’єрству Тимошенко.

Насправді ж за цією димовою завісою весь цей час велися багатомісячні переговори на два фронти – Юрій Єхануров за дорученням Ющенка про все домовився з регіоналами і навіть вихопив у них посаду прем’єр-міністра.

"Я діяв не від імені партії – я діяв від імені президента! Ми з Віктором Федоровичем Януковичем провели багато годин у розмові один на один. Але ми ходили, ми не сиділи в приміщенні, і розмовляли багато годин. Треба було говорити без паперів, без заготовок, відверто... І я задоволений тим, що я виконав доручення президента по повній програмі", - розповів Єхануров у своїх спогадах в інтерв’ю "Українській правді".

Але закінчилася ця гра голом у ворота тих, хто її розпочав – була створена антикризова коаліція взагалі без "Нашої України".

Від любові до ненависті

Тимошенко використовувала Ющенка так само, як він використовував її. Протягом року, коли працював уряд Ющенка-Тимошенко, саме вона була громовідводом для Кучми.

З іншого боку, саме за наполяганням Тимошенко Ющенко взяв участь у акції "Повстань, Україно" восени 2002 року.

За великим рахунком, ті вуличні події не були продовженням "України без Кучми", оскільки на чолі руху стали політичні сили включно з комуністами – кожна зі своїм інтересом. Найбільше ж від того виграла Тимошенко, яка мала убезпечитися від переслідування у кримінальних справах.

Взявши участь у мітингу 16 вересня 2002 року і підписавши звернення до Кучми з вимогою відставки, Ющенко перекреслив переговори про створення коаліції між "Нашою Україною" та "За єдину Україну". Так він закрив для себе дорогу у владу на найближчі роки.

Можливо, Тимошенко тоді зробила неоціненну послугу для України, зберігши для батьківщини лідера опозиції.

Вершиною довірливості у стосунках Ющенка і Тимошенко були літо 2004 року, коли Ющенко підписав зобов’язання внести кандидатуру лідерки БЮТ на посаду прем’єр-міністра, а також січень 2005, коли він цієї обіцянки дотримався.

Хоча далося це рішення непросто. За словами Олександра Волкова, Ющенко гарантував прем’єрство Тимошенко в присутності посланника Бориса Березовського Дмитра Босова. Однак уже після революції Ющенко передумав.

"Перед виборами президента сиділи я, Ющенко, Тимошенко і Діма Босов. Тоді Ющенко пообіцяв, що внесе Тимошенко на посаду прем′єра. Але відразу після президентських виборів Ющенко поміняв свою думку і захотів призначити прем′єром Порошенка. Ющенко подзвонив мені і відмовляв підтримувати Тимошенко: "Сашко, я тебе дуже прошу, не підтримуй її. Навіщо це тобі? Ти знаєш, яка в мене проблема з моїми хлопцями?". Я – живий свідок цього!", - пригадав Волков в інтерв’ю "Українській правді".

Майбутнє прем’єрство – це була ціна, яку Ющенко заплатив за неучасть Тимошенко у виборах президента. У 2004-му в них було два дні спільного туру – по Дніпропетровській області. Після отруєння Ющенка Тимошенко без нього, однак в рамках його виборчої кампанії, проводила мітинги в обласних центрах.

Але уже в розпал помаранчевої революції Тимошенко без будь-якого мандату вступала в сепаратні переговори з донецькими і в супроводі Олександра Волкова їздила на зустріч до Ріната Ахметова. Це було першою ластівкою самостійної гри, яку вона збиралася проводити після Майдану.

 

Тимошенко намагалася дати гарантії недоторканості бізнесу президента "Шахтаря" в обмін на мирну здачу влади. І факт залишається фактом – за Тимошенко на посаду прем’єр-міністра проголосувала фракція регіоналів майже у повному складі, але "Криворіжсталь" у Ахметова забрали.

Дії Тимошенко відносно Ющенка за роки їх перебування у політиці не завжди були взірцем добродійності.

Перше. Саме Тимошенко голосувала за звільнення Єханурова з посади прем’єр-міністра взимку 2006 року, поставивши під удар всю хитку систему влади Ющенка.

Друге. Саме Тимошенко навесні 2006 року, після парламентських виборів, висунула в спікери демократичної коаліції Олександра Мороза, назвавши його кращим головою Верховної Ради за всю історію.

Рік тому Тимошенко послідовно відмовлялася визнати принцип, що другий за чисельністю учасник коаліції пропонує кандидата в спікери. Коли Тимошенко зрозуміла, що пробудила в Мороза забутий смак до влади, було пізно. Він свого домігся – тільки в складі іншої коаліції.

Третє. Саме Тимошенко разом з регіоналами проголосувала подолання вето на закон про Кабінет міністрів. І цим, а не чимось іншим, було закладено передумови до наступного загострення політичної кризи у лютому-березні 2007 року.

Політична сила Тимошенко ще кілька разів дала результативні передачі регіоналам, які ті замкнули голами у ворота Ющенка.

Саме Тимошенко підтримала мораторій на продаж землі, проти чого виступав Ющенко. Люди Тимошенко голосували за звільнення Луценка з посади міністра внутрішніх справ у розпал протистояння Ющенко-Янукович, і саме представник Тимошенко в наглядовій раді "Ощадбанку" дав вирішальний голос для зняття лояльного до Ющенка керівника цією установи, якого замінив представник братів Клюєвих.

Стосунки Ющенка і Януковича

Перша спроба зближення Ющенка і представників Партії регіонів, яка тоді щойно з′явилася на політичній карті, була зафіксована в 2001 році.

Перед початком виборчої кампанії до парламенту Ющенко як молодий лідер опозиції проводив переговори про створення мега-блоку, до якого увійшли б... "Наша Україна" і Партія регіонів.

Із команди донецьких у цих консультаціях брав участь Микола Азаров, з боку Ющенка – Роман Безсмертний.

Також намагався об′єднати ці дві політичні сили Петро Порошенко. Уже мало хто пам′ятає, але в 2001 році Порошенко, як, до речі, і Черновецький, був членом Партії регіонів, що виникла в результаті злиття кількох маргінальних структур.

Порошенко вступив до цього утворення як лідер Партії солідарності.

Уже будучи в рядах Партії регіонів, Порошенко намагався повернути її в бік Ющенка. Коли ці спроби завершилися нічим, кум майбутнього президента вийшов з Партії регіонів, придбав структуру зі схожою назвою до своєї попередньої – партію "Солідарність" – і влив її до "Нашої України" на правах блокоутворюючого суб’єкту з персональною квотою у списку.

Зупинив же створення мега-блоку "Нашої України" та Партії регіонів особисто Кучма, який побачив змову за своєю спиною двох потужних гравців. Донецьких спрямували в блок "За єду", який очолив Литвин. І саме Донбас під проводом Януковича приніс основний електоральний результат цьому провладному утворенню на виборах-2002.

За ці роки в Януковича змінилася хіба що зачіска. Фото Corbis

Наступна спроба зближення між Ющенком і донецькими відбувалася восени 2002 року, перед першим сходженням Януковича на посаду прем′єр-міністра.

На зустрічі, яка відбувалася на дачі Євгена Червоненка, зібралися, крім власника будинку, Віктор Ющенко, Роман Безсмертний, Юрій Костенко і Петро Порошенко.

З боку донецьких були присутні Рінат Ахметов, Віктор Янукович, Борис Колесніков, Раїса Богатирьова і Андрій Клюєв. Один з учасників тієї зустрічі розповів "Українській правді", як все відбувалося:

– Кучма тоді щойно висунув Януковича на прем’єра, але ми боялися, що він нас кине. Для страховки ми просили в "Нашої України" 20 карток їхніх депутатів на одне голосування – по Януковичу. Як крок назустріч обговорювалося, що ми підтримаємо Ющенка на виборах президента. Порошенко запитав: "Де гарантії?", на що Ахметов протягнув руку і сказав: "Рукостискання – от мої гарантії".

Однак ця угода, яка могла змінити політичну карту України, не відбулася.

Умови, які обговорювалися в 2002 році, до болю нагадують хитання, що зараз спостерігаються на Банковій.

Однак тоді у Партії регіонів була дзеркальна пропозиція: якщо Янукович підтримає Ющенка на виборах президента – то як жест у відповідь президент Ющенко зробить Януковича прем’єр-міністром.

Але регіонали висунули і другу умову: якщо раптом щось станеться і Ющенко не балотуватиметься на виборах-2004, то, навпаки, президент Янукович гарантував би лідеру "Нашої України" прем′єрство.

Однак команда Ющенка виступила проти другої частини угоди, а політичне примирення майбутніх помаранчевих і біло-блакитних вдруге не відбулося.

Від памперсів до НАТО

Після приходу Януковича в уряд відбулося чітке позиціонування: прем’єр виглядав найбільш імовірним кандидатом від влади на виборах президента, а Ющенко – як очевидний кандидат від опозиції.

Загострення стосунків між цими людьми сталося після невдалих спроб "Нашої України" провести з′їзд у Донецьку. Тоді захід було зірвано, місце проведення заблокували п’яні підлітки, а вулиці міста зустріли Ющенка біг-бордами з його зображенням у формі нациста. У відповідь на заклик Ющенка дотримуватися демократичних норм Янукович порадив йому запасатися "памперсами" перед поїздками до Донбасу.

Наступного разу Ющенко уже після помаранчевої революції згадав, що партія Януковича може стати для нього союзником. Це сталося тоді, коли з першої спроби не вдалося призначити Юрія Єханурова прем’єр-міністром.

Тоді, щоб покрити дефіцит голосів, у секретаріаті президента написали Меморандум про взаєморозуміння, який скріпила і Партія регіонів. Серед іншого він передбачав припинення кримінального переслідування деяких представників влади епохи Кучми, оскільки депутати місцевих рад отримали імунітет.

Однак Ющенко ж і розірвав цей Меморандум – після того, як у січні 2006 року Партія регіонів проголосувала за звільнення Єханурова.

Найбільш системні спроби примирення між Ющенком і "донецькими" відбувалися влітку 2006 року.

Тоді президент відмовлявся внести кандидатуру Януковича на затвердження прем’єр-міністром і навіть підготував текст звернення про розпуск Верховної Ради. Однак, коли, здавалося, ситуація уже іде до нових виборів, відбувся ще один раунд нічних переговорів. Він закінчився підписанням Універсалу національної єдності.

Передбачалося також утворення нової коаліції. Однак ці плани, як і Універсал, проіснували до вересня. Непублічно домовленості почали порушуватися після усунення новим урядом оточення Ющенка з грошових потоків держмонополій.

Публічно ж лебедину пісню Універсалу виконали протягом поїздки Януковича в штаб-квартиру НАТО. Там прем′єр порушив негласну домовленість, яку він дав Ющенку, підтримати приєднання України до Плану дій про набуття членства в НАТО.

Крім того, Янукович порушив і зафіксовані на папері зобов’язання, які передбачали виконання закону "Про основи національної безпеки України" у редакції, чинній на дату підписання Універсалу - а саме там вступ України до НАТО значився як стратегічна мета.

Тобто команда Януковича вже у вересні демонструвала свою зверхність відносно Ющенка.

"Я глибоко ображений. Я був переконаний, що коли людина ставить підпис на папері, це означає, що вона не забере назад свого слова. Це була велика помилка. Я був наївним", - прокоментував нещодавно Ющенко свою реакцію на поведінку Януковича.

Попри таке зізнання, подвійну гру Банкова веде і зараз, після дострокових виборів до парламенту. В один день Ющенко зустрічається з лідером Партії регіонів, в інший – з Тимошенко, за індивідуальним графіком відбуваються консультації Віктора Балоги з Борисом Колесніковим, який є представником колективного розуму під назвою "Віктор Янукович".

Історія стосунків цих людей показує: навіть якщо сьогодні Ющенком буде зроблено вибір на користь однієї сторони, за якийсь час почнеться внутрішній конфлікт і зближення президента з іншою. І Тимошенко замінить "Янукович", або ж "Януковича" – Тимошенко.

по матеріалам "Української Правди"

blog comments powered by Disqus
baner 1
при использовании материалов ссылка на Выборы.org обязательна.

© 2002—2018 «Выборы.ORG»