Позачергові вибори до Верховної ради вже давно пройшли, а політичні баталії й далі не вщухають. Бурхливий процес створення коаліції, як і протягом минулого року, ніяк не прийде до свого завершення. Періодично представники від одних і тих же політичних сил дають різну інформацію щодо коаліційного процесу та відповідно подальшого політичного життя в Україні. Постійно випливає інформація то про створення широкої коаліції, то навпаки. Розібратися в кулуарних перипетіях та їх причинах надзвичайно складно. Неоднозначною є й роль президента Віктора Ющенка в процесі створення більшості в парламенті.
Боротьба за крісло прем’єр-міністра та інші посади в майбутньому уряді та парламенті, а також розподіл сфер впливу в державі надзвичайно ускладнюють швидке створення коаліції. Не за горами вже президентські вибори і, отже, необхідність набору підтримки у виборців.
Роль президента у формуванні коаліції
Даний текст в основі містить ідею, відповідно до якої саме позиція президента найближчим часом буде домінуючою як при формуванні коаліції, так і стосовно інших кадрових і політичних питань.
Крім того, саме недооцінка політичної ролі президента привела Тимошенко до відставки в 2005 році, а Януковича - до дострокових виборів у 2007-му.
Хто і які висновки з цього зробить, і стане предметом аналізу, викладеного нижче.
Отже, йдучи за заявленою логікою, ми можемо стверджувати, що створення парламентської коаліції залежить не від домовленостей, які щодня відбуваються між лідерами партій та їх замами, а від того, чи знайде президент якесь нове рішення і чи зможе він це рішення реалізувати з однією з двох політичних сил.
Для цього нам потрібно буде проаналізувати, в якій ситуації опинився президент восени 2007 року, тобто безпосередньо після проведення дострокових виборів.
Якщо ми розглядаємо вибір президента в контексті формату майбутньої коаліції, то виявляється, що Ющенко знову стоїть перед вибором: Тимошенко або Янукович. Іншими словами, партії, які виграли, знову нав′язують йому вибір, який один раз він уже зробив.
Аналізуючи заяви головних ідеологів і коментаторів з різних політичних сил, може скластися враження, що у президента є тільки два виходи – підтримати коаліцію НУНС із Блоком Юлії Тимошенко або коаліцію НУНС із Партією Регіонів.
При цьому кожна з партій використовує аргументацію, яка відбиває лише її власні політичні цілі і не має стосунку до цілей і політичної стратегії самого Ющенка.
Щоправда, існує ідея створити широку коаліцію БЮТ, НУНС і ПР на чолі з прем′єр-міністром Юлією Тимошенко. Але, з-за певних причин, у цьому тексті ми цю ідею проігноруємо.
Як основний аргумент, який повинен мотивувати президента погодитися на той або інший варіант коаліції, лідери ПР і БЮТ говорять про намір підтримати (а в жорсткішому варіанті – забезпечити) обрання Віктора Ющенка на другий президентський термін.
Іншими словами, прямі конкуренти президента на виборах 2009 року сьогодні готові не тільки відмовитися від своїх президентських амбіцій, але, у крайньому випадку, – навіть забезпечити підтримку з боку свого електорату.
При цьому зрозуміло, що й ті, й інші продають президентові те, чого самі не мають. На відміну від Ющенка, який пропонує ресурс цілком відчутний – посаду прем′єр-міністра.
Очевидно, що будь-який політик із двох названих, котрий займе посаду прем′єр-міністра, буде просто зобов′язаний брати участь у президентській гонці – це диктує сама логіка політичного процесу. Тим більше що і Юлія Тимошенко і Віктор Янукович виступають самостійними політиками, яких підтримують професійні команди та значна частина електорату, і чиї виборці просто не пробачать їм відмови від участі в президентській кампанії.
Виходячи з цього, будь-які досягнуті сьогодні домовленості й обіцянки не мають ніякого стосунку до виборів 2009 року і, швидше за все, будуть забуті. Самі ж вибори 2009-го пройдуть за аналогією дострокових виборів 2007 року, на яких троє ключових політиків проводитимуть незалежні виборчі кампанії і будуватимуть свої особисті стосунки з виборцями.
Цікаво, що сам процес формування коаліції в ЗМІ обговорюється винятково з погляду БЮТ чи ПР, у той час як позиція, або точніше амбіція, НУНС майже не враховується - можливо, з тієї причини, що вона відсутня.
Насправді, прийнято вважати, що у випадку формування коаліції в складі НУНС і БЮТ питання про кандидатуру прем′єр-міністра навіть не стоїть, оскільки цю посаду займе виключно Юлія Тимошенко.
Під час обговорення коаліції НУНС і Партії Регіонів тему майбутнього прем′єра поки обходять стороною. Цілком очевидно, що це буде Віктор Янукович – в будь-якому разі, у публічних виступах споуксмени Партії Регіонів стверджують, що їхня кандидатура - це Янукович.
Не будемо ставити під сумнів правдивість таких заяв. Важливо інше: ПР декларує готовність висунути кандидатуру прем′єр-міністра й увійти до уряду разом з НУНС. З боку НУНС заяв, які містять претензію на те, щоб їхня кандидатура розглядалася на посаду прем′єр-міністра, не було, і можливо, такої кандидатури немає в принципі.
При цьому питання, на яке хотілося б отримати відповідь, можна поставити в такий спосіб: чи є у президента така кандидатура, або, іншими словами, чи має президент намір бачити на посаді прем′єр-міністра не політичного опонента або, у крайньому випадку, тактичного союзника, а людину, яка буде розділяти його погляди і яка точно не буде використовувати посаду прем′єр-міністра для участі у виборах 2009 року?
Підбиваючи підсумки цього розділу, можна з упевненістю сказати, що виражені претензії на посаду прем′єра має тільки лідер БЮТ – Юлія Тимошенко, і тільки вона адекватно оцінює той політичний ресурс, який одержить прем′єр-міністр на порозі наступних президентських виборів.
Інші політичні сили все ще знаходяться у пошуку компромісів. Перед яким вибором стоїть президент, ми не знаємо, але є підстави думати, що його сумніви теж стосуються не формату коаліції, а кандидатури прем′єр-міністра.
Коаліція – це фантом…
Шанувальники і прихильники президента, які боролися за те, щоб у нього не скорочувалися повноваження, а навіть збільшувалися, зробили один стратегічний прорахунок. За посаду прем′єр-міністра завжди змагалися політичні опоненти і конкуренти президента, потім Ющенко змагався з прем′єр-міністром, у той час як його апарат змагався з апаратом КМ.
Давайте розглянемо ситуацію, при якій президент дійсно публічно або непублічно висуває умови, які стосуються не формату коаліції, а вимог до кандидатури прем′єр-міністра. Така позиція Ющенка була б доцільною та цілком очікуваною.
Вона означала б, що президент розуміє, що йому не уникнути наступної президентської гонки, де його головними конкурентами залишаться Тимошенко і Янукович, і більше не збирається грати в гру "чесного, але обманутого політика".
Також це продемонструвало б, що Ющенко розуміє, що якщо на посаді прем′єр-міністра знаходиться один з його конкурентів на наступних президентських виборах (який і так випереджає його по рейтингу популярності), то цілком очевидно, що президент стає своєрідним заручником прем′єра, оскільки знову випускає виконавчу владу зі своїх рук.
Більше того, торішня "війна указів" між секретаріатом президента і Кабінетом міністрів показала, що будь-які конфлікти йтимуть на користь прем′єр-міністра та нічого не додадуть президентові - торік такі конфлікти часто трактувалися таким чином: "прем′єр відповідає за економічну ситуацію в країні, а президент заважає йому в цій роботі...".
І, нарешті, така позиція Ющенка показала б, що він цілком усвідомлює, що без довірчих відносин із прем′єр-міністром його цілі й особиста політична стратегія стануть заручником міжпартійних сварок та інтриг.
Питання полягає в наступному: яка конструкція може забезпечити політичну стабільність у наступному політичному циклі: парламент – прем′єр або прем′єр-міністр – президент?
За останні 3 роки Ющенко спирався на свою партію, сама ж партія була аутсайдером, і в результаті президент мав певні позиції в парламенті, а в уряді у нього був силовий блок, яким він також повинен був ділитися з колегами по коаліції або зі своїми тимчасовими союзниками.
Партія президента відмовлялася від боротьби за другу за важливістю посаду (а напередодні наступних виборів – головну), а саме - від боротьби за посаду прем′єр-міністра, віддавши цю опцію своїм союзникам з БЮТ.
Можна тільки мріяти про таких союзників. У цьому сенсі Юлії Тимошенко повезло, і саме тому їй потрібна коаліція з НУНС, і вона ніяк не може домовитися з ПР. Партія Регіонів з Тимошенко на такі компроміси не піде.
На поставлене питання про те, яка конструкція може забезпечити політичну стабільність у настільки нестабільний час, відповідь може бути очевидна і проста: це зв′язка прем′єр-міністр – президент, у якій президент - лідер, а прем′єр-міністр – якісний і кваліфікований менеджер високого рівня, але не політична фігура, принаймні, у найближчі три роки.
Тому і завдання Ющенка – це не створення демократичної, широкої або іншої коаліції, а вибір адекватної кандидатури на посаду прем′єра.
Коаліція – лише транзитна форма для затвердження кандидатури на посаду прем′єра і не виступає інститутом влади; після затвердження прем′єра коаліція не потрібна, далі працює прем′єр, а в ідеалі президент – прем′єр.
Виходячи з вищесказаного, можна стверджувати, що президент є одним із гравців процесу формування коаліції, а його політична сила (НУНС) повинна розуміти, що колективна відмова від політичних претензій призведе до розпаду партії, і на наступних парламентських виборах результати будуть набагато нижчими...
Будуючи міркування в модальності можливого, відзначимо, що та політична сила, якій дістанеться посада прем′єра, безумовно, підсилиться як у поточній політичній ситуації, так і напередодні президентських виборів 2009 року.
У той же час, це зовсім не означає, що саме новообраний прем′єр стане наступним президентом. Сам же переможець "прем′єрської гонки" поки залишається невідомим.
При виборі прем′єра між кандидатурами Віктора Януковича і Юлії Тимошенко, існує небезпека того, що Ющенко може повторити весь набір помилок 2005 року, оскільки зняти протиріччя між основними політичними силами йому, швидше за все, не вдасться.
У той же час, не зважаючи на те, що президент має кадри, які могли б претендувати на посаду прем′єр-міністра, поки що ми таку претензію з боку президента не почули. Можливо, це правильна тактика, але якщо це стратегія, тоді другий термін президента знаходиться під великим сумнівом…
Найближчі завдання і перспективи президента
Сьогодні не варто драматизувати ситуацію і називати те, що відбувається в країні "політичною кризою".
З погляду Ющенка, існує як мінімум три можливих варіанти реалізації своїх політичних цілей.
Перший варіант – можливо, найприємніший – це формування коаліції і призначення на посаду прем′єра кого-небудь зі старих гравців – Юлії Тимошенко або Віктора Януковича.
У цьому випадку варто очікувати негайного початку передвиборчої кампанії з прицілом на 2009 рік, де за пост президента будуть змагатися три незалежні сили – діючий президент, прем′єр-міністр і лідер опозиції.
Другий варіант – створення парламентської коаліції, при якій на посаду прем′єра висувається людина президента.
Різниця очевидна – у цьому випадку за пост президента будуть змагатися діючий президент, лідер опозиції (ця роль у даному випадку випадає або Тимошенко або Януковичу) та прихильник Ющенка, який буде мати істотні обмеження у проведенні власної передвиборчої кампанії.
Відзначимо, що в цій конструкції виконати сьогодні свої старі передвиборчі обіцянки (соціальний блок, особливо) діючому президентові буде набагато легше.
Третій варіант – відсутність коаліції в парламенті.
При цьому політичний процес будуватиметься на щоденних кулуарних домовленостях між президентом і в. о. прем′єра (Янукович), що дозволить їм співіснувати та координувати свої стратегічні цілі та кадрову політику.
Віктор Янукович залишається виконуючим обов′язки прем′єр-міністра, а проблема політичної конкуренції між ним і президентом відкладається на рік.
Лідер БЮТ починає свою президентську кампанію - хоча, якщо говорити відверто, Юлія Тимошенко і не припиняла її мінімум з 2002 року, і сьогодні також немає причин, через які вона могла б зупинити цей процес.
У будь-якому випадку, перед президентом сьогодні постають наступні ключові завдання:
* сформувати уряд, з яким він зможе працювати, тобто реалізувати свої стратегічні декларації - максимальне прискорення процесів європейської інтеграції, вступ України в НАТО, боротьба з корупцією, лібералізація ринку та створення умов для залучення іноземного капіталу тощо;
* завершити конституційну реформу - це головна задача наступних років, яку можна буде вирішити тільки при згоді всіх ключових політичних сил; в іншому випадку в країні продовжиться "переливання з пустого в порожнє", оскільки цілком очевидно, що всі поточні політичні конфлікти в Україні є результатом протиріч у тексті Конституції;
* вийти на початок офіційної виборчої кампанії 2009 року з рейтингом популярності не менше 20%.
Кілька слів із приводу сьогоднішньої активності НУНС.
Що стосується загального настрою, який панує серед представників блоку, то поки що його перші особи частіше замислюються над тим, яку посаду вони зможуть обійняти при різних варіантах конфігурації влади.
Це досить прагматична та зрозуміла позиція, але вона створює атмосферу, при якій члени блоку, які так дружно відстоюють той або інший варіант коаліції, насправді говорять тільки про себе і свої особисті політичні чекання.
В результаті створюється враження, що представники НУНС на деякий час ніби забули не тільки про стратегічні завдання блоку, але і про політичні цілі самого президента.
Зокрема, не секрет, що деякі представники НУНС тільки і чекають зручного випадку (наприклад, після обрання прем′єром Тимошенко), щоб перебігти до своїх союзників з БЮТ.
При цьому розчарованим прихильникам помаранчевої революції з команди Президента нагадуємо, що президент не порушив жодної зі своїх обіцянок, даних у 2004 році.
Тоді він говорив про нових людей, які повинні прийти до влади і чесно служити українському народові (не красти). Президент свою обіцянку дотримав. І протягом усього терміну свого президентського правління, він як і раніше звільняє чиновників які, не виправдали його довіру, незалежно від ступеня їхньої близькості і впливу.
Прорахунки чиновників – це не його прорахунки, а скоріше показник слабкості національної еліти. А те, що прихильники Ющенка називають його слабкістю, опоненти та політичні конкуренти президента вже давно сприймають як його силу.
Юлія Тимошенко і БЮТ
Якщо у випадку взаємин президента та керівництва НУНС ми бачимо, що їх цілі часто не співпадають, то у випадку взаємин Юлії Тимошенко та однойменного блоку в його нинішній конфігурації, можна на 90% стверджувати, що це єдине ціле.
На це вказує і відсутність будь-яких публічних заяв від представників БЮТ, які б йшли всупереч з офіційною позицією лідера.
Аналізуючи сьогоднішню ситуацію Тимошенко, можна стверджувати, що її сила будується на трьох підставах.
По-перше, це найяскравіший образ, у порівнянні з головними політиками країни.
По-друге, видатні комунікативні здібності та вміння вести політику публічно.
По-третє, це Олександр Турчинов, який виступає одним з основних ідеологів партії, членом розгалуженої релігійної організації та забезпечує безпеку самої Тимошенко та діяльність всієї групи (партії).
Саме тому в новому уряді він претендує на посаду першого віце-прем′єра замість Миколи Азарова, у підпорядкуванні якого знаходиться податкова адміністрація, а в її складі - податкова поліція. Тому БЮТ і погоджується на те, що силовий блок відходить у сферу компетенції президента, оскільки Юлії Тимошенко потрібен не силовий блок, а будь-яке із силових відомств.
Іншими словами, контроль над податковою поліцією та доступ до податкових декларацій будь-якого громадянина України можуть виявитися сильнішою зброєю в боротьбі з політичними конкурентами партії, ніж будь-яке інше силове відомство.
Ключовим завданням для Тимошенко особисто є призначення її на посаду прем′єр-міністра.
Очевидно, що ця посада є для лідера БЮТ настільки важливою, що донедавна - фактично до одержання результатів дострокових виборів з несподіваним відсотком БЮТ - заради прем′єрства вона була готова піти на істотні компроміси з НУНС і особисто з президентом з приводу інших кадрових призначень у структурі виконавчої влади.
Сьогодні ж задекларований розподіл портфелів з НУНС у пропорції 50:50 виглядає рівнозначним тільки на папері, оскільки різниця в кількості набраних голосів дозволяє БЮТ впевнено висувати свої вимоги на найбільш значимі посади. У той же час в даному питанні БЮТ поки йде на поступки, і така тактика є правильною.
Деякі скептики стверджують, якщо віддати сьогодні Тимошенко посаду прем′єр-міністра, то згодом на неї можна буде покласти відповідальність за всі очікувані проблеми в економічному розвитку країни.
Але такі скептики не враховують, що Тимошенко володіє найсильнішим обвинувачувальним дискурсом у країні, і вміння позиціонувати себе в рамках штучно створених конфліктів є однією з основних переваг її діяльності як публічного політика.
Використовуючи колишній опозиційний досвід, саме в рамках конфліктів, Тимошенко може проводити дуже ефективні обвинувачувальні кампанії по дискредитації своїх політичних опонентів.
З іронією можна навіть стверджувати, що для Тимошенко небезпечна ситуація економічної стабільності. У такій ситуації вона не зможе використовувати технології опозиційної боротьби, нападаючи на своїх опонентів і називаючи своїх особистих ворогів ворогами всієї країни, таким чином, підвищуючи свій рейтинг.
Боротьба за посаду прем′єр-міністра виступає для Юлії Тимошенко технологічно вивіреним і правильним кроком.
Саме на посаді прем′єра вона одержить більший медійний та адміністративний ресурс напередодні наступних президентських виборів, а також можливість закінчити свою роботу з "вербування" членів НУНС, які вже сьогодні вбачають у ній більший потенціал для реалізації власних кадрових амбіцій, ніж із президентом...
При цьому однозначно стверджувати, що посада прем′єр-міністра дасть їй більше шансів на перемогу в президентських виборах, все ж таки не варто.
У цьому проявляється сьогоднішня унікальність лідера БЮТ: будь-яка домовленість із приводу розподілу посад між основними політичними силами не зможе призвести до послаблення її позицій.
При неотриманні посади прем′єра вона залишиться лідером парламентської опозиції і саме з цієї позиції почне свою виборчу кампанію до виборів 2009 року.
Об′єктом критики при цьому стане і президент, і майбутній прем′єр-міністр, що особливо зручно, маючи на увазі протестний характер українського електорату.
Загальний висновок: лідер БЮТ залишається сильним гравцем при будь-якому політичному розкладі, але посада прем′єр-міністра все-таки дає їй додаткові шанси на перемогу на президентських виборах 2009 року.
Віктор Янукович і Партія регіонів
Що б не казали аналітики та коментатори від Партії регіонів, ми виходимо з того, що сьогодні партія поділяється на два крила, при чому погляди їхніх представників на тактичні та стратегічні завдання партії не завжди співпадають.
На дострокових виборах 2007 року Партія регіонів провела цікавий електоральний експеримент, який загалом закінчився досить успішно. На найважливіше місце в позиціонуванні Партії регіонів був поставлений не партійний лідер, а бренд партії та набір загальних передвиборчих слоганів.
При цьому набрана партією кількість голосів свідчить про великий потенціал партійного бренду. Це значно підсилило вплив крила партії, яке представляють Ахметов і Колесніков, оскільки показало, що навіть у випадку відмови від посади прем′єр-міністра в електоральному плані партія втратить не так вже й багато, а в межах – не втратить взагалі нічого.
Результатом проведеної роботи з нового позиціонування Партії регіонів стане і більша свобода при пошуках різних політичних компромісів під час формування коаліції та Кабінету міністрів. Крім того, в майбутньому це може призвести до того, що Віктор Янукович не тільки не обійме посаду прем′єр-міністра, але і відмовиться від своїх амбіцій на посаду президента.
Перед яким вибором стоїть Партія регіонів сьогодні? Варіантів як мінімум три.
З одного боку, це так звана широка коаліція з НУНС, що поки є малоймовірною через ідеологічні розбіжності, які залишилися, і позиції багатьох членів НУНС.
Водночас, Партія регіонів може запропонувати наступну конфігурацію: коаліція НУНС і ПР, на посаду прем′єр-міністра призначається людина Ющенка, до того ж Партія регіонів забезпечує підтримку президента на виборах 2009 року - наприклад, виставляючи явно програшного кандидата або не виставляючи взагалі нікого.
Слабкість цієї позиції полягає в тому, що Віктор Янукович – зовсім не та людина, яку можна "попросити" не йти на наступні вибори. Та й немає гарантії того, що у випадку відмови Януковича від участі у виборах східні області України автоматично проголосують за Ющенка.
Другий варіант – відсутність коаліції, Янукович - в. о., і він постійно погоджує свої дії з позицією президента. Це саме той варіант, коли інтереси Януковича та його оточення можуть не співпадати. Крилу Ахметов/Колесніков це може бути вигідно в короткостроковій перспективі, а для Януковича це зниження його шансів у боротьбі за президентське крісло в 2009 році (якщо, звичайно, такі амбіції в нього є)...
Очевидно те, що у даному випадку в. о. уряд Януковича повинен діяти в руслі президентської стратегії.
Третій варіант – відхід Партії регіонів в опозицію. Формується коаліційна угода між НУНС і БЮТ. Юлія Тимошенко - прем′єр-міністр.
У цьому випадку стратегія Партії регіонів буде залежати від того, яка точка зору переважатиме: чи буде Янукович розглядатися як єдиний реальний претендент на посаду президента від партії, або її керівництво вирішить, що під сильним брендом ПР гідним претендентом на посаду президента буде будь-хто з її сьогоднішніх лідерів.
Зараз такий вибір не залежить від поточних домовленостей з Ющенком, і визначатиметься на основі того, як бачить свою економічну стратегію група Ахметова/Колеснікова.
Але варто вказати на можливий політичний поворот у стратегії Партії регіонів, якщо посаду прем′єр-міністра обійме Юлія Тимошенко. Очевидно, що в цьому випадку Тимошенко стає найімовірнішим кандидатом на посаду президента в 2009 році.
Через що Партія регіонів опиниться перед реальним вибором: боротися та програти, повторивши ситуацію 2004 року, або зробити ставку на прохідного кандидата Юлію Тимошенко, заощадивши при цьому нерви і гроші, але домовившись про певні сфери впливу.
Варіант має багато ризиків, проте, вчинивши так само у 2004 році, Колесніков не воював би з Луценком, а сотня-друга активних членів фінансової групи не провела б стільки часу за кордоном України.
Що ж стосується самого Віктора Януковича, то в нього немає іншого шансу, окрім як продовжувати максимально зміцнювати свою популярність і готуватися до виборів 2009 року.
Незважаючи на поточний експеримент із брендом Партії регіонів, саме він є найімовірнішим претендентом на посаду президента.
Крім того, Янукович являється лідером партії, яка перемогла на виборах, і якщо внутріпартійні течії всередині Партії регіонів будуть мінімізовані, то саме зв′язка "Віктор Янукович + Партія регіонів" зможуть підійти до президентських виборів з найбільшими шансами.
Загальний висновок – шанси на широку коаліцію з НУНС у Партії регіонів мінімальні і фактично дорівнюють нулю. З огляду на президентські вибори для Віктора Януковича посада в. о. прем′єра не така вигідна, як позиція лідера опозиції.
Експеримент по брендуванню Партії регіонів може вказувати на те, що головним ресурсом партії її керівництво вважає сам бренд, а не публічний ресурс Віктора Януковича.
Відзначимо, що в цьому криється принципова відмінність між ПР і БЮТ – для БЮТ такі експерименти зі зміною бренду могли б закінчитися жалюгідно.
Це і є основною слабкістю БЮТ, тому Юлія Тимошенко прагнутиме тільки до перших позицій у країні. Тільки в цій ролі вона зможе утримувати в якості своїх прихильників представників бізнесу, чиновників та електорат.
Роль вічного опозиціонера для БЮТ і для самої Юлії Тимошенко в довгостроковій перспективі - це падіння рейтингів, а значить і політичної перспективи, яка поки що залишається найвищою.
Володимир Литвин і Блок Литвина
Для багатьох Блок Литвина постає сьогодні найбільш незрозумілою політичною силою, але це справедливо тільки з точки зору їхньої участі в коаліційних переговорах і майбутньої конфігурації влади.
Якщо ж поміняти кут зору та проаналізувати стратегію Литвина з точки зору президентських виборів 2009 року, то стає очевидним, що Володимиру Литвину не вигідно входити в будь-який з можливих складів коаліції.
Причина в тому, що ціною за надання блокові ряду посад у другому ешелоні влади буде відмова Литвина від реалізації власної політичної стратегії.
Іншими словами, Литвину доведеться погодитися з тим, що набрані 4% голосів є абсолютною межею його політичних амбіцій і вище піднятися він ніколи не зможе.
У цій ситуації багато чого залежить від самого Литвина.
Особливість його становища в тому, що будь-який формат коаліції можливий без необхідності скористатися послугами його блоку.
Крім того, його блок може надати перевагу не президентській боротьбі, а відносній політичній стабільності протягом наступних кількох років за рахунок вступу до коаліції в обмін на посади.
Цей крок – досить прагматичний і свого часу схожим способом від свого політичного майбутнього вже відмовлялися такі політики як Кінах, Зінченко та інші.
Сила Литвина – в тому, що, якщо він розглядає себе як учасника наступного політичного циклу (президентство та конституційний процес), то його позиція на них стає ключовою. Для формування коаліції його 20 голосів не важливі, але для формування конституційної більшості кожний голос буде на вагу золота.
А якщо Литвин вирішить брати участь у президентських виборах, то частина розчарованих політикою Ющенка, Тимошенко та Януковича виборців цілком може підтримати саме його. На щастя, досвід роботи з протестним електоратом і грамотною передвиборчою командою у Литвина є.
А з огляду на те, що мотивація людей на президентських виборах відрізняється від їхньої мотивації на виборах до парламенту, Литвин може одержати до 10-12% голосів виборців.
Загальний висновок – Володимир Литвин може стати стратегічно важливою фігурою на президентських виборах 2009 року.
А політичне майбутнє блоку і самого Литвина багато в чому залежить від того, наскільки довго він зможе зберігати незалежну політичну позицію і чи буде він володіти довгостроковою політичною стратегією.
Конституційна реформа
Попередній аналіз будувався з урахуванням лише одного з факторів, які впливають на основні політичні сили в країні – президентських виборів 2009 року. Але цей фактор впливу далеко не єдиний.
Зокрема, можна також згадати зовнішній вплив на політичні процеси в Україні (Росія, США, ЄС). В різні роки саме цей фактор впливав на український політикум, але в даному аналізі ми його опускаємо, тому, що поки що ми не маємо підстав стверджувати, що будь-хто із глобальних гравців має домінуючий вплив на внутрішні політичні процеси в Україні.
Також істотний вплив на українську політику завжди мали ключові фінансові групи (читай, олігархи), але вони зі своєю думкою поки не визначилися, тому враховувати їхні інтереси при аналізі ситуації 2009 року поки що передчасно.
Окремим фактором впливу на українську політику є латентний інтерес політичних сил до формування нової конституції. На цьому питанні варто зупинитися детальніше. У 2004 році президент сам пішов на початок конституційного процесу і внесення змін до Конституції.
Правильність цього кроку обговорювати даремно. Варто лише зазначити, що на відміну від європейських країн, де існує конкуренція між політичними партіями, а конституція лише створює для них рівні політичні умови, нові зміни в українській конституції зразка 2004 року призначалися для того, щоб збалансувати відносини між галузями влади, які сьогодні функціонують як окремі суб′єкти політичного процесу.
А саме - обмежити повноваження нового президента, хто б ним не став. Результат у наявності – в Україні продовжується перманентна політична криза, і якщо конституцію не довести до ладу, то розраховувати на стабільність не доводиться.
У ході нової конституційної реформи Україні доведеться визначитися з формою правління та обрати між президентською та парламентською республікою. Для такого вибору існує два ключових аргументи. Президентська республіка необхідна в кризові моменти історії, коли потрібна тверда рука, тверда владна ієрархія і дисципліна.
А оскільки в масовій свідомості домінує ідея сьогоднішньої політичної кризи, то і парламентська республіка сприймається як фактор, який підсилює нестабільність у суспільстві.
У свою чергу прихильники парламентської республіки говорять про неприпустимість концентрації влади в одних руках. Крім того, вони з недовірою ставляться до ідеї підвищення рівня незалежності регіонів (місцевого самоврядування, в цілому), яка була би частиною змін у рамках формування президентської республіки.
Зважаючи на все це, українська еліта поки що не готова до жодного з двох варіантів конституційної реформи. Перехід до парламентської моделі керування призведе до істотних змін у виборчому законодавстві, до чого ще не готова жодна з партій (відкриті списки, значне зниження ролі президента).
А перехід до президентської моделі повинен спричинити, наприклад, значне посилення регіонів і місцевої системи самоврядування, а це означає і кардинальне перекроювання державного бюджету на користь бюджетів місцевих.
Враховуючи те, що корупція на місцевому рівні значно перевищує її на центральному рівні, пророчити негативні наслідки такого переходу для місцевого бізнесу і населення зараз дуже складно.
Крім того, самі зміни конституції допускають не тільки формування конституційної більшості, але і реальне партнерство основних партій по цьому питанню.
Сьогодні БЮТ займає нейтральну позицію, Партія регіонів готова підтримати парламентську республіку, але не поспішає представляти своє бачення конституційного процесу, а президент, у свою чергу, повинен бути зацікавлений у президентській республіці, хоча до цього часу і не висловив свою позицію.
Винесення цього питання на всенародний референдум - це просто хитрощі і форма затягування вирішення цього питання, оскільки звичайні люди тим більше не зможуть визначитися, яка ж форма влади для них найвигідніша.
Слід проаналізувати і те, при яких парламентських розкладах у конституційної реформи будуть найбільші шанси. Парадоксально, але сьогодні саме відсутність парламентської коаліції можна вважати найкоротшим шляхом до формування конституційної більшості та внесення змін до конституції.
Насправді, при будь-якому варіанті коаліції парламент буде виразно розділений на два угруповання, які конкурують, які будуть з підозрою ставитися до ініціатив опонентів і не будуть схильні йти на політичний компроміс.
У свою чергу, при відсутності виражених парламентських полюсів робота Верховної Ради будуватиметься на ситуативних підставах, результатом чого може виявитися консенсус по конституційних змінах.
Загальний висновок – конституційний процес виявиться ключовим для політичного майбутнього країни, однак на те, що він завершиться найближчим часом розраховувати вкрай важко.
Також зрозуміло, що той, хто зможе організувати й очолити цей процес, отримає найбільші політичні вигоди в довгостроковій перспективі та додаткові преференції в наступних політичних циклах.
по матеріалам Української правди
Версия для печати
