Криза соцпартії проджовжується - думки про спроби перебудови партії

Програш Соціалістичної партії на дострокових виборах до Верховної Ради України - нищівний удар для її лідера Олександра Мороза. Протікання з’їзду партії яскраво відобразило її кризу. Як жити далі без влади і на що сподіватися після поразки - головні питання, які постали перед лідерами політичної сили. На ХІІІ з’їзді партії відбувся "розбір польотів". Шукали винних... Гноблячи другорядних членів партії, лідерський склад політичної сили відводив вину від поразки подалі від себе. 

Участь у виборах зовсім не дешева справа, яка вимагає значних коштів. На з’їзді піднімалося питання й стосовно викинутих на вітер грошей, які не переросли в підтримку громадян. Програш на виборах для будь-якої політичної партії - дуже образлива подія. Після такого удару люди готові на все – піти в монастир, запити, накласти на себе руки. Що обере Олександр Мороз та його найближчі соратники скоро побачимо.

Sic transit gloria mundi…Так проходить мирська слава. Якщо раніше соціалісти не розуміли всієї суті цієї фрази, то ХІІІ з′їзд партії дав їм нагоду цілком зрозуміти сенс вислову древніх римлян.

Про те, що партії зараз зле, вказувало вже саме місце проведення з′їзду. Замість помпезного Жовтневого палацу чи демократичного БК КПІ, соціалісти забилися в крихітний зал Київського університету будівництва і архітектури, який заледве вмістив усіх запрошених.

Видно, виборча кампанія так потрясла гаманці соціалістів, що й на пристойне приміщення їх вже не лишилося. Відтак розбір прольотів соціалістам довелося робити в залі, де, за зізнанням Мороза, були такі протяги, "що аж штани знімає".

У такій екстремальній обстановці лідер СПУ і спробував знайти винного в програші партії на виборах та зберегти вигідний для себе розклад у партії. 


Рокіровки кордебалету

Ще задовго до з′їзду в партії заговорили про те, що слід покарати винних за провал.

Єдиний, хто уник прямих звинувачень, був сам Мороз. Його посмів атакувати лише приймак Василь Волга, який, як відоме жабеня в мультику, вирішив, що йому море по коліна і гори по плече. Верхівка СПУ "без шуму й пилу" справилась з безавторитетним бунтарем на кораблі, відправивши його на те ж узбіччя політпроцесу, де й підібрала.

Зі своїми однопартійцями виявилося складніше. І раніше не дуже задоволені тим, що відбувається в партії, вони отримали привід сказати керівництву офіційне "фе".

Під шквал внутрішньої критики потрапили Іван Бокий, Валентина Семенюк, Станіслав Ніколаєнко, інші старожили і за сумісництвом секретарі партії. Приз же головного винуватця дістався багатолітній правій руці Мороза Ярославу Мендусю, який завідував креативною частиною кампанії. 

Чого лише варте побажання головного фінансиста СПУ Володимира Бойка, який дав партії кращий результат на виборах у підконтрольному йому Маріуполі, "почистити партію від пройдисвітів". У тій заяві було лише одне прізвище - Мендусь.

Мороз особисто відповів на це звинувачення, назвавши висловлення Бойка некоректним, а всю вину поклав на погану роботу низових активістів. Але після цього атаки на Мендуся не припинилися.

І причина цього була, здається, не тільки в результатах виборів. Скоріше, йшлося про боротьбу за місце другої особи в партії між Ярославом Мендусем і Василем Цушком.

Обоє стали публічними особами приблизно півтора року тому, коли дверима СПУ грюкнули сірий кардинал Йосип Вінський і публічний оратор Юрій Луценко. Тоді, ставши першим секретарем, Цушко почав проводити свою апаратну політику в партії. Кажуть, це не дуже сподобалось Морозу, і він відправив занадто активного соратника на вакантну посаду в МВС. На господарстві ж партії лишився давно перевірений Мендусь.

Зрозуміло, що з першими днями роботи Верховної Ради парканний "герой України" стане безробітним, а, отже, повернеться до роботи в партії. І тут доведеться вирішувати питання другої особи партії. За ідеєю, Цушку мали б повернути посаду першого секретаря партії, яку донині обіймав непримітний Микола Мельничук, але...

Минулого тижня цю посаду вирішили ліквідувати, поєднавши її з функціями голови. Справа була за малим - провести це рішення через з′їзд. От тільки головні герої на нього не прийшли. Мендусь захворів, Цушко продовжує лікування в Одесі. Замість них стосунки довелося з′ясовувати Морозу і Євгену Філіндашу. 


Як довгі промови змушують змінювати панчохи

Зазвичай у програмах усіх з′їздів організаційні кадрові питання стоять останніми у порядку денному, пропускаючи наперед різноманітні звіти. Таким чином, провівши весь день у роздумах на демагогічні теми, на розмову по суті часу не лишається.

З′їзд СПУ в цьому сенсі не став винятком. Шість годин делегати витратили на обговорення результатів виборів. З них півтори години тривала доповідь Мороза.

У ній лідер СПУ потроху каявся, що на відміну від БЮТ і НУНС не став під час кампанії на опозиційні рейки, а маючи мізерне представництво у владі, намагався її захищати. Шкодував, що партія так і не змогла пояснити виборцю перехід до антикризової коаліції.

За словами лідера СПУ, його партія була приречена стати звинуваченою у зраді за будь-якого розкладу сил, щоб виправдати коаліцію НУ і ПР. І тепер він чекає, як через кілька місяців його прогнози справдяться, і всі побачать, що рік тому він був правий.

З усієї доповіді лідера СПУ його партія поставала як заручник кланової боротьби за розподіл влади. 

"В тій боротьбі (після виборів 2006) соціалісти були зайвими, були доважком і ситуативно втрутилися в сферу чужих інтересів. Нас згодом планували витіснити з цієї боротьби, готуючи відповідні підстави так званої зради. Зайвими ми стали і в новій конфігурації влади, стали тими, хто заважає досягти бажаного результату в поділі сфер впливу, отже приватних інтересів. Не випадково з квітня нинішнього року велися двосторонні консультації між бізнесовими колами двох таборів – від Кабміну і адміністрації президента. Результатом цих перемовин і стала авантюра з достроковими виборами. Нас здали!", - обурено поставив крапку Мороз.

Але здали СПУ, за його словами, не лише чужі, але й свої.

"Члени, партії, потрапивши в структури влади, особливо виконавчої, стали цуратися своєї партійності. Не дивно, що під час виборів ми не отримали підтримки своїх висуванців - це наш спільний недолік", - обурювався Мороз.

Ось як, на думку лідера СПУ, мали працювати представники партії у владі:

"Якщо міністр представляє аграрну галузь, то це не означає, що всі аграрії голосуватимуть за партію. Це неможливо. Методи адміністративного впливу не проходять, але йдеться про створення впливу в галузі через галузеві ЗМІ. Йдеться про використання галузевих ЗМІ з підготовкою для них прес-службою партії і відповідними спеціалістами в обласних комітетах іміджевих матеріалів для популяризації коаліції. Мова йде про використання деяких працівників галузі для популяризації газети "Товариш", в тому числі стаціонарів лікарень, працівників МНС, відділів міліції, шкіл, бібліотек, сільрад". 

Звісно, від подібних цінних вказівок трошки віддає духом СРСР, але інші секрети політичної кухні виглядають не менш огидними.

"Робота обкому була направлена на дискредитацію партії, відверте підігрівання БЮТу. Хто буде представником СПУ в дільничих виборчих комісіях, приймалося безпосередньо в штабах БЮТ", - розтинав Мороз у доповіді роботу штабів на Дніпропетровщині. Втім, не тільки вони були звинувачені у "продажності" на дільницях.

Далі влетіло київським обкомівцям, які поширили інформацію, що окремі штаби роздавали продуктові пайки, а їх усім не вистачало, і це викликало сварки.

"Ці нісенітниці тиражуються у ЗМІ. Продуктовими пайками в центральному виборчому штабі ніхто не займався – таку дурницю чи провокацію нікому не рекомендували політради. Якщо робили це самі, то майте хоч сміливість визнати", - дратувався лідер СПУ.

Ще однією причиною невдоволення партійного лідера стали банери. Адже цей продукт, виготовлений креативною групою Мендуся, не змогли достойно розмістити.

Особливе невдоволення Мороза викликало те, що один із банерів, де він обіцяв добробут молодим сім′ям, повісили на недобудованому будинку.

Але те, що так зачепило лідера СПУ, схоже, повністю залишило байдужими учасників з′їзду.

Наприклад, міністр транспорту Микола Рудьковський насолоджувався в цей час приємною розмовою з молодою соціалісткою, потихеньку сьорбаючи чай з пластикового стаканчика і закушуючи шоколадкою. Коли ж миловидна сусідка пішла отримувати гроші на дорогу, міністр вирішив дещо поправити свій гардероб. Чоловік у дублянці нишком передав Рудьковському пакунок з новими шкарпетками і взуттям. Міністр перевдягнувся, не встаючи з крісла. 


Гола правда

До речі, перевдягання на з′їзді влаштував не лише міністр транспорту. Валентина Семенюк, яка від початку радувала зал своїм декольте, через три години повністю запакувалася в свою шубу. Ще через кілька годин не витримав і Мороз – потягнувшись за пальтом.

Але чим холодніше ставало в залі, тим жаркішими ставали дискусії. Висловити свою думку побажало аж 70 соціалістів з 400 учасників з′їзду.

"Сан Санич, ми програли вибори не в 2007 році, а тоді, коли почали брати в списки замість відданих активістів відомих осіб. Я не знаю, хто це вигадав, але коли замість перевірених людей прийшли вчорашні вороги і почали диктувати кого ставити, ми не могли не програти", - нарешті дорвалася до трибуни представниця Сум.

"Ганебно, що в прохідну частину стали брати людей, близьких до голови і тих, хто, здається, довічно прописався у Раді", - обурювалася жінка, вимагаючи вільної конкуренції.

Далі Олександр Баранівський пішов вимагати звинувачувати "не тільки оркестр, але й диригентів", а за ним підоспів і юний партійний опозиціонер Євген Філіндаш, який поставив вимогу відправити у відставку всіх секретарів, включаючи і себе.

"Донецька і Одеська області показали результат на авторитеті Бойка і Цушка. І практика показує, що треба просити Матвієнкова, Бойка йти в керівництво партії, і Цушка просити", - заявив Філіндаш.

Коли старійшин партії вчергове в чомусь звинуватили, Валентина Семенюк не витримала - стукнула по столу, покрутила біля скроні й виголосила полум’яний спіч про те, що на пенсію відправляти її зарано. 

Валентина Петрівна пригадала, скільки зробила для однопартійців, що через них "не жила, а тільки працювала", і, здається, навіть йшла на протизаконні кроки, щоб придбати офіс для партії.

"І от тепер я слухаю, що ви кажете про нас тут сидячих, то краще прийміть ще рішення - відправити нас просто, бо ми вже списані. Я б не хотіла відходити так, бо я член партії, як усі ви. Давайте будемо товаришами. Я коли на Кабміні виступаю, то знаю, що за мене Ніколаєнко горло порве, а я за Ніколаєнка. Ви думаєте, в шакаловому середовищі легко? (...) Ви знаєте, скільки грошей на вибори пішло? Мені й зараз пече від думки...", - засмутилася Семенюк.

Тоді як голова Фонду держмайна не ризикнула називати суму, яка пішла на вибори з державних фондів, Мороз вирішив розсекретити свою.

"Ви знаєте, скільки грошей ми профукали - іншого слова в мене немає - на цих виборах? 42 мільйони гривень. Уявіть, яка відповідальність має лежати на тих людях, які їх витратили", - зазначив Мороз.

"Тепер Тимошенко матиме 2 млн. грн. щомісяця на підтримку структури, якої як партії не існує, але є організації у регіонах. Ми ж викинули можливість отримати 400 тисяч щомісяця. Це 92 тисячі доларів", - майже закипав він.

"Тепер в мене виникає питання: чи треба брати в список людей, іноді спотворюючи партійні ідеї, щоб мати якісь кошти?", - запитав Мороз, розтавляючи крапки над "і".

А далі пішла захисна промова на користь Мендуся.

"Хто знає, що кожен випуск на Першому каналі, 1+1, ICTV та Інтері супроводжувався тим, що робить Соціалістична партія? Це не так просто! Це треба вміти, треба підійти з людьми співпрацювати, треба контакти мати, питання знати на телебаченні. Це креативна робота. І якщо сьогодні той чи інший не бачить роботи, це добре, значить добре працює ця група", - наголосив Мороз.

"А потім - як рекламувати тих, хто цього не хоче? Ми прийняли рішення на політраді, що п’ятірку треба популяризувати. Так це повіситься можна, люди добрі! Знайти фотографію з нашого прекрасного менеджера Володимира Бойка неможливо! Він журналістів до себе не підпускає, каже "це рекетири", - розповів лідер СПУ.

"Чи Василь Петрович… От його креативники придумали, що треба сфотографувати його з собакою. Талант!... ", - знову обурився Мороз і пригадав анекдот про редактора, який довго вибираючи заголовок до фотографії Хрущов на свинофермі, написав "Микита Хрущов - третій зліва".

Завершував Мороз чергову промову про те, як 27 травня врятував країну від громадянської війни, пішовши на переговори з Ющенком.

Коли з′їзд дійшов до кадрових питань, на годиннику була майже шоста. У цей час за порядком денним робота мала вже завершитися.

На початку з′їзду Мороз запропонував провести таємне голосування по голові партії, щоб не було тиску, і вніс шість кандидатур, зокрема - Семенюк, Ніколаєнка, Цушка. Повторив він свою ідею і під кінець зібрання. Але часу на це вже не було. У більшості делегатів в кишені лежали квитки додому на 20 годину. Відтак процес пустили по конвеєру. 

Головуючий на з′їзді Мельничук вніс кандидатуру Мороза як єдину на голову партії. На противагу йому київський соціаліст Степанов вніс кандидатуру Ніколаєнка, але той взяв самовідвід.

Більшістю голосів Мороз був переобраний головою партії, проти виявився лише той-таки Степанов. Ще сорок хвилин - і внесено зміни до статуту та обрана політрада.

Через кілька годин цей оновлений та скорочений орган партії ухвалить таке необхідне Морозу рішення – про поєднання ним посади голови і першого секретаря політради. Тепер тим, хто бачив себе не першою, але й не другою особою в партії, доведеться задовольнитися роллю придворних фрейлін.

Але, як сказав Мороз у відповідь на ініціативу одного з чернігівських делегатів зробити Ніколаєнка заступником і висунути його потім в президенти: "Питання не на часі". 



Позиція офіційного опозиціонера в партії Філіндаша: "Соцпартія. Перезавантаження не відбулося"

Для будь-якого політика поразка на виборах – дуже образлива подія. Для політичної сили, яка знаходиться в українському парламенті з перших днів його створення – вдвічі.

Після такого удару люди готові на все – піти в монастир, запити, накласти на себе руки.

В основному, щоправда, обмежуються мемуарами та ностальгічними походами під купол Ради - благо "вічне" посвідчення дозволяє відвідувати кулуари - у таємній надії знову опинитися в обоймі.

Ну що ж, кому як пощастить... 


Як видалити вірус?

Особисто я особливих мук не відчуваю. Може, тому що за два роки не встиг "прирости" до крісла, а може, тому що впевнений – кожній партії потрібно пережити поразку.

Якщо після важкого нокауту вона знову встане на ноги, виходить, роки витрачені не даремно. Питання тільки в тому, чи зможе вона об′єктивно розібратися в причинах поразки, усунути "глюк" системи – якщо підвисає комп′ютер, нічого не залишається, як перезавантажити його.

Хоча я не впевнений, що у випадку із Соцпартією вистачить одного натискання кнопки "Reset" - швидше за все, доведеться видаляти вірус. Можливо, деяким з моїх партійних товаришів такі алегорії здадуться образливими, але я не буду звертати на них увагу.

По-перше, тому що багато в чому завдяки їм СПУ і програла вибори.

А по-друге, вважаю, що як член партії з десятирічним стажем я маю право говорити так. Тим паче, що я не пов′язаний сьогодні ні депутатським статусом, ні внутріпартійними посадами.

І тому можу адекватно оцінити не тільки причини поразки Соцпартії на виборах, але і спрогнозувати її майбутнє. Нічого не соромлячись і називаючи конкретні прізвища. 


Споконвічне питання

Отже, найголовніше питання сформульоване за Чернишевським – хто винен і що робити?

Насамперед, скажу, що в цій статті не буду писати ні слова про фальсифікації на виборах, ні про "поганих дядьків з вулиці Банкової", які не допустили соціалістів до Верховної Ради.

Адже це вже озвучувалося неодноразово моїми колегами, а виборцеві нецікаво – ті, хто голосували за БЮТ впевнені, що фальсифікації були тільки з боку Януковича, а регіонали знають, як "голосували" мертві душі на Заході. Та після бійки кулаками не махають.

Важливо не те, скільки сотих відсотка не вистачило Соціалістичній партії для подолання бар′єра, а те, чому не вистачило. Зрештою, що це за партія, яка бідкається – от якби, та якби?! Навіть, якби СПУ набрала 3,5 %, цей результат інакше як поразкою назвати було б неможливо. Самі винні.

Адже якщо проаналізувати дані ЦВК, усі відсотки соціалістів, по суті, мають два джерела – Маріуполь та прилеглі до нього райони, в яких голосували не за Соцпартію, а за Володимира Бойка, й Одеська область, по якій дуже авторитетний Василь Цушко. В усіх інших регіонах – жирний мінус.

Так, результати виборів шокували партію. Незважаючи на те, що до останнього моменту всі вірили в генія Мороза, деякі схильні звинувачувати в провалі саме Сан Санича.

Без сумніву, тут є його провина. Але не стільки в тому, що повів партію в антикризову коаліцію - хоча, тоді багато хто, і я в їх числі, наполягали, що цей крок може стати нищівним для СПУ, а в тому, що пропустив момент, коли партія не витримала іспити владою.

Та заради справедливості, варто сказати, що почалося це одразу після Майдану, коли всупереч домовленостям і квотам, за одну ніч, кулуарно, Луценко став міністром внутрішніх справ - усе можуть королі, особливо, якщо вони шоколадні, а Олександр Барановський очолив аграрне відомство.

Мороз винен в тому, що ми програли все, що могли – інформаційну війну з БЮТ і "Нашою Україною", стабільний сільський електорат (привіт Івану Сподаренку з його "Сільськими вістями", які спочатку активно підтримували коаліцію, а пізніше пішли в НУНС).

Що ми настільки загубилися в коаліції, що багато виборців почали вважати нас додатком Партії Регіонів, провели бездарну виборчу кампанію.

Але є одна істотна різниця – це помилки самовпевненого полководця, але ніяк не "зрадника", як його репрезентували в ЗМІ. 


300 мільйонів і спікерське крісло

Звичайно, все почалося з обрання Мороза спікером. По суті, цей день став оголошенням війни. Противники СПУ, зрозумівши нарешті те, що "розвели" не вони, а їх, стали вести вогонь на ураження. Стріляли влучно, наклеївши ярлик Іуди.

Замість активних дій соціалісти грали у войнушки, вважаючи, що до наступних виборів буде ще купа часу для відбілювання іміджу.

Пам’ятаєте, як у дитинстві ми всі бігали з пластмасовими пістолетами та кричали на все горло: "Піф-паф! Ти убитий!"? Так само виглядала й інформаційна кампанія СПУ – у той час, коли всі партії збирали гроші на "джинсу" у ЗМІ, соціалісти гралися в принципових.

Як виявилося – даремно. Люди охоче повірили в 300 мільйонів, хоча особисто я дотепер не розумію – де тут логіка? Сам Мороз повинен був би доплачувати за те, щоб стати головою парламенту, а не навпаки!

Але для багатьох прихильників СПУ такий крок став проблемою. Почали йти (або були деморалізовані) досвідчені кадри. Мабуть, найбільшою втратою став відхід Йосипа Вінського.

Це зараз на партійних зборах стало модно його ганьбити, але тоді, при всій неоднозначності, "залізний Йосип" міг тримати партію в порядку. Думаю, на причинах його відходу зупинятися не варто – він сам неодноразово говорив про це в ЗМІ.

Але є один непублічний момент – Вінський програв внутріпартійну війну з "сірим кардиналом" Ярославом Мендусем. До відомих подій йому якось вдавалося стримувати вплив Мендуся на Мороза - хоча і на виборах 2006 року соціалісти частково працювали за напрацюваннями цього "креативщика".

Тепер же Ярослав Петрович отримав практично абсолютну владу, яку й почав реалізовувати через Сан Санича. 


Мендусь і всі-всі-всі

Якщо називати речі своїми іменами, відбулася проста приватизація (або "мендусинізація" – як кому подобається) СПУ. Доходило до абсурду: на одному вусі Сан Санича "висів" Мендусь, на іншому – Рудьковський. Тепер уже жодне серйозне рішення в партії не проходило без сірого кардинала.

Єдиний, хто міг скласти йому конкуренцію, був Василь Цушко, який став першим секретарем Політради.

Щоправда, після його відходу в міністерство, суперників на внутріпартійній арені в Ярослава Петровича не залишилося.

На ключові посади в СПУ були поставлені "потрібні" люди, які не мають серйозних досягнень, проте володіють незамінною якістю – вмінням в усьому погоджуватися з Морозом і не люблять висовуватися. 

Чесно кажучи, мені самому пропонували піти із Соцпартії та навіть обіцяли прохідне місце в списку. Не зміг, тому що вважав, що ці нездорові тенденції можна буде переломити – краще бути "зрадником" в очах помаранчевого електорату, ніж у своїх власних.

Та й залишаюся переконаним соціалістом, а не лібералом. До того ж, сподівався все ж таки на краще майбутнє партії.

Практика показала зворотне – зміни почалися тільки на гірше. Пройшовши вогонь і воду, Соціалістична партія не витримала іспит "мідними трубами". Міністерські крісла, які прилипли до п′ятих точок деяких висуванців СПУ, переважили здоровий глузд.

Давайте реально дивитися на речі: чи вирішував Рудьковський щось у себе в міністерстві?

Особливо, коли в нього забрали порти, авіацію, залізницю, кинувши з панського регіонального плеча лише пошту... Але при цьому він регулярно з’являвся на екранах телевізорів, невдало коментуючи все підряд. І цими коментарями тільки підривав рейтинг СПУ!

Який слід у свідомості виборців залишила Семенюк, окрім приватизації "Криворіжсталі"? А скандал з "Луганськтепловозом" хіба додав Соцпартії авторитету?

Як можуть оцінювати студенти дії міністра освіти Ніколаєнка, який говорить, що хабар при вступі до ВУЗу дають лише дурні абітурієнти, які нічого не вміють?

Чому Компартії вдалося зберегти своє обличчя в очах виборця, перебуваючи в коаліції, а ми цілком розчинилися в обіймах Регіонів?

Так якого чорта, запитується, потрібно було чіплятися за владу?! І коли я говорю журналістам про модернізацію партії та необхідність усунути від керівництва СПУ людей, які її скомпрометували, то маю на увазі, насамперед, цих персон. 


Бездарна кампанія

Те, що Соцпартія сьогодні знаходиться в кризі – факт незаперечний. Як і те, що виборча кампанія соціалістів до парламенту не витримує ніякої критики.

Чому вона вийшла такою бездарною, для мене, чесно кажучи, загадка. Адже не дивлячись на те, що начальником штабу був Михайло Мельничук (нині – перший секретар Політради), реально керував нею Ярослав Мендусь – людина досвідчена в медіа-сфері та паблік рілейшенз.

Ну як можна було обрати головним гаслом кампанії фразу "Права та владу місцевим радам" і "сварганити" рекламні ролики, що за своєю якістю застрягли в дев′яностих роках?

Ми програли на всіх фронтах: не відбили ні однієї інформаційної атаки проти соціалістів і повністю віддали медіа-простір, самі створюючи собі проблеми.

Згадайте "прекрасні" білл-борди з міністрами від СПУ? А особа Василя Цушко на такому рекламному плакаті – чудовий витвір "креативної групи" на чолі з Ярославом Мендусем, після якого голова МВС плюнув на всіх і створив свій, ефективніший, штаб.

Реально підготовка до виборів не велася зовсім, а кампанії, як такої, просто не було. До того ж, коли всі інші сили активно розвертали штаби, керівництво СПУ переконувало свій актив у тому, що ніяких виборів не буде.

Допереконувались. Як то кажуть, з такими друзями і вороги не потрібні.

Та й, дивлячись на дії креативної групи на виборах, мимоволі починаєш замислюватися над тим, чи випадково на останніх етапах виборчої кампанії штаб практично не вів ніяких агітацій проти БЮТ? Чи не такі вже необгрунтовані слухи про "продаж" партії та чи не варто шукати потенційного покупця в цьому напрямку?

Тим більше, що голова медіа-холдінгу Соцпартії Юрій Бутусов зібрався продюсувати фільм за книгою Турчинова, а Ярослав Петрович, до того ж, має тісні контакти з "помаранчевими" – ще з комсомольських часів досить близько знайомий з Іваном Васюником (нині – першим замом Балоги).

І не виключено, що на виборах тісно "радився" і з ним також...

Принаймні, є підозра, що сірий кардинал СПУ через чиновників секретаріату робив усе можливе, щоб прізвище "Цушко" викликало у президента гнівну реакцію.

Тим самим максимально нейтралізуючи чужими руками єдиного з міністрів-соціалістів, який викликав у значної частини виборців (в основному на Півдні та Сході) відносно позитивну реакцію. 


Маргінальність або зліт?

Що станеться із Соцпартією далі – питання складне. Відповідь залежить від того, чи зможе вона зробити висновки з поразки – з’їзд 17 листопада повинен був розставити всі крапки над "і".

І розставив - усе залишилося як і раніше, а головні винуватці в провалі партії – на своїх місцях в керівництві. Хоча для всіх давно очевидно – без радикальних змін соціалістів чекає доля Наталії Вітренко.

Тепер утримати за собою ліву, соціал-демократичну нішу буде дуже складно. Але кількість бажаючих уже сьогодні купити бренд СПУ, говорить про те, що ховати її рано. Якщо хочуть купити, значить він все-таки чогось вартий? Та й хто сказав, що вибори до Верховної Ради будуть аж через 5 років?

Певно, що після цієї статті багато однопартійців накинуться на мене з критикою та скажуть, що я виношу сміття з хати. Відповім, що його вже стало настільки багато, що сміття саме вивалюється назовні з усіх щілин.

Та я не Василь Волга, який пробув у партії ледве більше року, своїми висловленнями зробив максимум можливого, щоб дискредитувати СПУ, а потім нібито претендував на лідерство (хто за нього проголосував би – не зрозуміло) у партії.

Ще раз підкреслюю – право так говорити я заробив десятьма роками перебування в рядах соціалістів і своєю роботою на партію протягом усіх цих років. І не переживаю з приводу того, що не обійму більше ніяких посад від партії, та й без парламентського крісла я не пропаду. Зрештою, є багато інших, цікавіших, сфер діяльності.

Справа не в цьому. А в тому, що без модернізації СПУ закінчить своє політичне життя безславно. Але у випадку проведення необхідних змін, Соцпартія й у парламенті, і в уряді буде. Її треба тільки перезавантажити. 

Євген Філіндаш, соціаліст, директор Центра соціальної аналітики "Лівий погляд"

по матеріалам Української правди