Ющенко читал Маккивелли. Ему было страшно. 

Начну с того, что наследному государю , чьи подданные успели сжиться с правящим домом, гораздо легче удержать власть, нежели новому, ибо для этого ему достаточно не преступать обычая предков и в последствии без поспешности применяться к новым обстоятельствам. При таком образе действий даже посредственный правитель не утратит власти,если только не будет свергнут особо могущественной и грозной силой, но и в этом случае он отвоюет власть при первой же неудаче завоевателя…

Ибо у государя, унаследовавшего власть, меньше причин и меньше необходимости притеснять подданных, почему они и платят ему большей любовью, и если он не обнаруживает чрезмерных пороков, вызывающих ненависть, то закономерно пользуется благорасположением граждан. Давнее и преемственное правление заставляет забыть о бывших некогда переворотах и вызвавших их причинах, тогда как всякая перемена прокладывает путь другим переменам.

Трудно удержать власть новому государю … люди, веря, что новый правитель окажется лучше, охотно восстают против старого, но вскоре они на опыте убеждаются, что обманулись, ибо новый правитель всегда оказывается хуже старого. Что опять таки естественно и закономерно, так как завоеватель притесняет новых подданных, налагает на них разного рода повинности и обременяет их постоями войска, как это неизбежно бывает при завоевании.

"Після усіх переживань минулого місяця поїздка по Карпатах пішла мені на користь - спокійно думав Віктор Андрійович. Щось більше думати йому не хотілося, після їзди квадроциклом по горам боліла голова, а зустріч з Депардье була занадто недавньою і навівала романтичні думки про козаків під французькими замками. 

Віктор Андрійович меланхолійно рисував свої новий квадроцикл і старий харлей та знечівя ставив мінуси характеру українського та плюси американського народів.

"Думати все одно не хочеться, старі обличчя надоїли, - а поговорю я з Шлапаком!", - зрадів нахідці президент та натиснув кнопочку. 

Шлапак, або ж АГЕНТ ЗАПАДНОГО ВЛІЯНІЯ з"явився за мить. "Швидкий", - чи то задоволено чи роздратовано подумав президент. 

"Доповідайте, що там у нас на горизонті", - суворо мовив батько нації.         

"Побитий наш однопартієць Зорян Шкіряк"  - з тиском відповів Шлапак, - "донбасівські розпоясалися. Терміново необхідна протидія. Я вам про це казав давно".  "Тим більше в нашій столиці", - додав зі значенням.

"Шкіряк - лох" - сказав персональний інопланетянин з Східної України, подарований  друзями з ПР, для того аби захистити свого президента від ПСИХОТРОННОГО СЛОВА Коси.  

Ющенко нарешті задумався. Зорян Шкіряк йому не продобався, він якось його бачив мельком, і зараз навіть було приємно, що цього вискочку, червонопикого моралізатора нарешті прищемили.   

"А ви випадково не казали Балозі, що вам надоїв цей партієць?" , - занепокоєний мовчанкою нарешті подав голос Шлапак. "А то ви знаєте які вже були прецеденти у цьому приміщенні". 

Віктор Андрійович "потрясьонно" дивився на єврофіла.

Виктор Андреевич сидел в своем глубоком кресле и читал креативние плоды своих аналитиков. Было скучно. Чужих он не читал. Во-первых, там было не лучше - ему говорили, во-вторых, была возможность попасть под влияние ПСИХОТРОННОГО СЛОВА  Косы, или же ЮВТ.  Он уже видел в Теонополе эти выпученные галаза пострадавших. У них из ртов и ушей еще летела пена, но охрана благополучно зарывала от последствий. 

Пока над разгадкой ПСИХОТРОННОГО СЛОВА билась группа группа Петра Порошонко, который теперь из-за этого сверх важного государственного занятия, порученного лично Виктор Андреевичем, заходил к нему реже.  

Хотелось что-то делать. Не хватало креатива.

Виктор Андреевич твердо нажал кнопочку вызова Виктора Балоги: "Чуєш Вітю, що будемо робити?". Той знав творчий та філософський тон свого шефа тому відповідовідав теж філософськи "Працюватимемо"

"Від роботи коні дохнуть. Нада думать, Вітя", - від цього вислову повтореного про себе самому Віктору Андрійовичу  теж ставала млосно. 

"А що ти чув про креатив?", - продовжив президент. 

Балога, який з дитинства полюбляв папочки на завязках, саме за ці завязки - взяв оперативну вранішню на букву "К". 

"Креативністю відзначається виборча кампанія Вєрки - Сердючки, - було там написано. Остання придумка технологів, на яку повівся електорат - креативний знову ж таки сайт "За Вєрку".    

Віктор Андрійович з легким нажимом зауважив вислухавши Віктора Івановича: "А от у вас ніякого креативу".

Припинивши розмову Віктор Андрійович зітхнув: "Завжди приходиться за усіма доробляти". Після цього витягнувши  свій золотий Паркер та злегка задумавшись видав наступне. 

"У росіян дві біди - дураки та дороги. Та дві радості - дурочки та доріжки". Фраза радувала та зігрівала. В ній було усе - креатив, потяг до свободи, легка зверхність над москалями та лаконічність. "Прям як я", -  подумав Віктор Андрійович. 

Виктор Андреевич смотрел телевизор. В последнее время ничего интересного не показывали. Суд над Рудьковским было решено провести в другой более показательный момент, - идея оказалась что надо. 

Показывали тучи фосфора. У россиян они были почему-то громадными и желто-ядовитыми. У немцев - ядовито-желтыми, но что приятно - поменьше. Виктор Андреевич задумался и набрал на кнопке 1 любимой НОКИЙИ: "Це европейци до нас толерантни, дають знак що готови до нашого вступу, чи як?" 

Там сразу поняли о чем думы президента. "Хочуть з нами працювати"

"Так, так..." задумливо відповів президент та поринув у споглядання свого улюбленого мотоциклу. 

Раптом до приміщення рішучим кроком зайшла людина, що вже давненько мала це право. "Міша Бродський сайт відкрив, ЖЖ називається, говорить що хоче прямої мови".

Віктор Андрійович подивився прищуром пасічника та з незворушним обличчям подумав, що кращі новини приходять пополудні. "Треба і Юльці такий завести, - сказав внутрішній голос. - А потім їх схрестити..." Від цього на душі ставало млосно, а отже добре. Президентський робочий день продовжувався.