Програш Соціалістичної партії на дострокових виборах до Верховної Ради України - нищівний удар для її лідера Олександра Мороза. Протікання з’їзду партії яскраво відобразило її кризу. Як жити далі без влади і на що сподіватися після поразки - головні питання, які постали перед лідерами політичної сили. На ХІІІ з’їзді партії відбувся "розбір польотів". Шукали винних... Гноблячи другорядних членів партії, лідерський склад політичної сили відводив вину від поразки подалі від себе.

Участь у виборах зовсім не дешева справа, яка вимагає значних коштів. На з’їзді піднімалося питання й стосовно викинутих на вітер грошей, які не переросли в підтримку громадян. Програш на виборах для будь-якої політичної партії - дуже образлива подія. Після такого удару люди готові на все – піти в монастир, запити, накласти на себе руки. Що обере Олександр Мороз та його найближчі соратники скоро побачимо.

Sic transit gloria mundi…Так проходить мирська слава. Якщо раніше соціалісти не розуміли всієї суті цієї фрази, то ХІІІ з′їзд партії дав їм нагоду цілком зрозуміти сенс вислову древніх римлян.

Про те, що партії зараз зле, вказувало вже саме місце проведення з′їзду. Замість помпезного Жовтневого палацу чи демократичного БК КПІ, соціалісти забилися в крихітний зал Київського університету будівництва і архітектури, який заледве вмістив усіх запрошених.

Віктор Янукович, зрозумівши власну неспроможність навести бодай якийсь лад з цінами, вирішив спробувати свої сили в публіцистиці та надрукував у одній із загальноукраїнських газет статтю під назвою «Інфляція як виклик політикам».

Ознайомившись із матеріалом газетяра з вулиці Грушевського, кожен зрозуміє, що її суть зводиться до одного: поганому танцюристу хоч щось та заважає...

У розлогому тексті на цілу шпальту не знайшлося місця бодай для слова самокритики. В тому, що в Україні за прем’єрства Януковича встановлено рекордне в поточному столітті зростання цін, винуваті всі і вся: посуха, вибори, харчування європейців, енергоносії, зрозуміло, Юлія Тимошенко, і навіть зростання заробітних плат... У довгому переліку немає самого Віктора Федоровича, ніби очолюваний ним уряд до України жодним боком не причетний.

Особливий подив викликає натяк Януковича на брак повноважень. Адже саме його уряд внаслідок конституційної реформи 2004 року отримав такі владні повноваження в соціально-економічній сфері, яких раніше не мав жодний український прем’єр-міністр. До послуг уряду завжди була парламентська більшість, яка беззастережно підтримувала будь-які його законопроекти, в більшості випадків навіть не читаючи, лише за помахом руки Чечетова.

Мифы о «Единой России» 

Пять мифов о партии «Единая Россия» и реальность страны по имени Россия

Вокруг партии «Единая Россия» за 8 лет (начиная с создания блока «Единство») наросла обширная мифология. По большей части весьма некомплиментарная. Если почитать, что пишут о крупнейшей партии страны, которую поддерживает две трети избирателей, в интернет-блогах, то рисуется совсем непривлекательный образ. В чем верны, а в чем ошибочны мифы о партии Путина? Разберемся.

Не будем говорить об эмоциональных предубеждениях – они либо есть, либо нет, и темы для дискуссии тут быть не может. Что же касается рациональных построений, то самых распространенных мифов о «Единой России» пять. Вот о них и поговорим.

Миф первый: «Там все андроиды»

 «Негативные мифы о «Единой России» – это суровая правда о России»

Говорят, что в «Единой России» нет самостоятельных и ярких политиков. Есть только «винтики», способные лишь нажимать на кнопки для голосования и следовать руководящим указаниям.

 Такое представление сформировалось в самом начале партийной истории, когда был создан блок «Единство».

З великого спектру партій правого спрямування, на які так була багата Україна в 90-ті не залишилося жодної справді живої. Прапор правої ідеології підхопила партія «Свобода», єдина в якої є політичний лідер, прозора ідеологія та постійність дій. Хоча вона не пройшла до парламенту на позачергових виборах в 2007 проте показала доволі непоганий результат. 

Підйом правого руху в Європі дає одне з підґрунть на сподівання «Свободи» на розвій. Проте разом з тим, деякі політичні сили, як наприклад, БЮТ намагаються теж відкушувати від правого пирога. 

Детальний розклад по ситуації з представництвом правої ідеології в Україні читайте в матеріалі нижче. 

 Парламентські вибори-2007 підтвердили тенденцію, яка полягає в тому, що так звані "ідеологічні" партії особливою популярністю серед вітчизняного електорату не користуються.

У новому парламенті знову будуть представлені переважно ті сили, яких, строго кажучи, не можна вважати ідеологічними, окрім хіба що КПУ, яка, правда, лише прикривається ширмою "марксизму-ленінізму", а, потрапивши в Раду, діє всупереч своїй ідеологічній платформі.

Согласно результатам проверки финансовых отчетов политических партий России за I квартал 2007 года, опубликованным на сайте Центральной избирательной комиссии Российской Федерации, самыми богатыми оказались партии: «Единая Россия», Союз правых сил (СПС) и Либерально-демократическая партия России (ЛДПР).

По данным ЦИК, за первые три месяца 2007 года доходы «Единой России» возросли с 276, 7 миллиона до 303, 3 миллиона рублей, что составляет 37% от общего дохода всех политических партий за этот период — 831, 5 миллиона рублей. Доходы СПС составили 174, 9 миллиона рублей, а ЛДПР — 107, 3 миллиона рублей, то есть соответственно 21 и 13 процентов от общей суммы.

Стоит отметить, что серьезно укрепить свое положение смогла возглавляемая спикером Совета Федерации Сергеем Мироновым партия «Справедливая Россия». Начав год с суммы 2, 2 миллиона рублей за первые три месяца она смогла увеличить свои доходы почти в 30 раз, получив 69, 9 миллиона рублей.

Четырем политическим партиям — «Российской политической партии Мира и Единства», «Партии Возрождения России», «Народно-патриотической партии России» и «Республиканской партии России» — за I квартал 2007 года средства не поступали.

Донедавна провідним політичним силам вдавалося не помічати ідеології, віддаючи перевагу популізму. На певному етапі було навіть вигідно не обмежувати себе ідеологічними рамками та грати без правил у політичному полі. Проте, будуючи партійні імперії на бізнес-інтересах, лідери вже натрапили на проблему збереження стабільної структури. Той, кого купили один раз, легко купується удруге. Нинішнього року масовий перепродаж депутатів призвів до дострокових виборів, що вдарило по гаманцю як пересічних обранців, так і спонсорів партій і блоків. А тому можна спрогнозувати, що роль ідеології в політичному житті має зростати. І тоді ідеологічні проекти знайдуть свого виборця

Що таке політичні партії і навіщо вони створюються? Більш просте і більш складне питання важко придумати.

Простота його полягає у тому, що будь-яка партія створюється, насамперед, для завоювання та утримання влади.

Складність цього ж питання зумовлюється необхідністю пояснити, для чого потрібна складна структура, фіксоване членство, значні капіталовкладення, якщо основне завдання може бути вирішене і без усіх цих атрибутів.

Не варто забувати, що партія виконує одну важливу соціальну функцію – вона забезпечує легітимність претензій на владу тих чи інших суспільних кіл.

Будь-яке організаційно-оформлене у формі партії "угрупування" - це вже не просто збіговисько сумнівних елементів, а, насамперед, претенденти на "вираження" інтересів тих чи інших соціальних груп, на основі підтримки яких і вирішується основне завдання – можливість прийти до влади і якомога довше там утриматися.