Войти с помощью

Аналіз сучасної політики

Мы часто забываем, что родина политического терроризма — Россия. Страна уже пережила в своё время взлёт насилия ради освобождения народа. Американский историк, специалист по этому периоду российской истории, профессор Филипп Помпер после взрыва башен в Нью-Йорке в 2001 году сопоставил российский терроризм и американский.

Теперь у нас очередной повод обратиться к таким сопоставлениям.

— Много лет вы изучали русских народников, в определённом смысле родоначальников политического терроризма. Не могли бы вы сравнить терроризм тогда и сегодня, хотя бы с терроризмом исламских фундаменталистов, взорвавших две огромные башни в центре Нью-Йорка. Есть ли между ними принципиальные отличия, или терроризм во все времена и у всех народов ― русских народников, немецких «красных бригад» 70-х годов веком позже, воинствующих экстремистов ислама — один и тот же в основных своих чертах? 

— Принципиальная разница между русскими народниками ХIХ века и нынешними исламскими экстремистами, как мне кажется, в их направленности. Народники были под сильным влиянием идеологии Просвещения. Как могли, как умели, как подсказывало им их чувство долга, они служили идее прогресса и отдавали свои жизни за светлое будущее своего народа. Направленность идеологии современного исламского фундаментализма противоположная: они жертвуют своими и чужими жизнями во имя светлого прошлого своего народа, они хотели бы изолировать свои народы от разрушительного, по их мнению, влияния западного мира, восстановить во всей полноте былую идеологическую и духовную власть над ними, противодействовать процессам глобализации, распространению западных идей, представлений, западного образа и стандартов жизни.

Ендрю Вілсон – відомий західний науковець, викладач та експерт з політики країн європейського сусідства, зокрема України, Росії та Білорусі. Пан Вілсон не має українського коріння і вибрав українську тематику та вивчив українську мову, за його словами, суто з наукового інтересу. Автор резонансних книг з української тематики: «Помаранчева революція в Україні» (2005), «Віртуальна політика: підроблена демократія у пострадянському світі» (2005) та «Українці: неочікувана нація» (2000), – виданих на Заході, нині працює старшим науковим співробітником Європейської ради з міжнародних відносин. У питаннях відносин Україна–ЄС Ендрю Вілсон намагається бути об’єктивним критиком для обох сторін, адже вважає, що завдання справжнього інтелектуала – не створювати, а руйнувати міфи.

Як ви вважаєте, наскільки Захід і ЄС розчарувались або не розчарувались у тому, що відбулося після Помаранчевою революції?

Мушу сказати, що всі революції розчаровують – на те вони й революції. Але Помаранчева, очевидно, розчарувала багатьох. Здається, на Заході очікували того ж самого, що й пересічні українці: політичної реформи, розвитку економіки і втілення гасла «Бандити сидітимуть у тюрмах». І як українці, багато європейців очікували, що Ющенко зможе виконати свої передвиборні обіцянки. Було також чимало розчарувань у ньому як в особистості. Однак багато чого змінилося на краще, наприклад, щодо чесності та прозорості виборів, свободи слова, зміцнення громадянського суспільства. Але стосовно того, що могло бути зроблено з політичним капіталом та великим енергетичним імпульсом Помаранчевої революції – звичайно, маємо велике розчарування.

Спостерігаючи за ходом виборчої кампанії в США через ЗМІ, чи навіть відвідуючи Америку, політологи та політтехнологи бачать лише яскраву фінальну частину виборчих перегонів – виступи перед виборцями, дебати, кульки, банери і так далі. Поза увагою залишається вся підготовча робота, яка ведеться не один рік. Приміром, робота агітаторів, що є представниками громадських організацій, які співпрацюють з політичними силами і не лише в передвиборчий період.

Ці активісти у "перерві" між виборами так само обходять квартири аби дізнатися про політичні погляди та вподобання американців. На основі зібраної інформації, вони формують списки виборців, до яких варто надсилати агітаторів, та вирішують, що потрібно говорити і як. До речі, широко розрекламоване у нас використання інтернет-ресурсів командою Обами, перед тим як бути задіяним на час перегонів, близько двох років проходило "обкатку" на інших кампаніях.

Натомість у нас все інакше. Сюди везуть неадаптовані технології і намагаються їх застосувати на тутешніх ґрунтах без відповідної ресурсної бази та підготовчих заходів.

Український виборець: pro et contra

Наблюдение за ходом избирательной кампании в Украине дает ощущение дежавю. Увы, на постсоветском пространстве, в силу единого менталитета и схожих условий существования, и прошлое и будущее кажутся такими похожими и легко предсказуемыми.

Украина выбирает свой путь, но слишком много признаков того, что страна так и не сойдет с маршрута, уже проторенного ее восточным соседом.

Было бы некорректно проводить прямые аналогии между нынешними публичными лидерами Украины и российской политической элитой недавнего прошлого. И все-таки слишком много общего между украинскими и российскими ельцинами, гайдарами, чубайсами, явлинскими, немцовыми…

Только в России их время ушло, а в Украине еще продолжается. Публичный политик – всегда продукт массового спроса, ответ на актуальную потребность здесь и сейчас.

В современном быстроизменяющемся мире стремительно растет стоимость нематериальных активов – брендов, имиджей, информации, знаний. Также, особенностью нашего времени является глобализация и тенденция к "стиранию" границ государств. Важным фактором, определяющем место региона в мире, становится его присутствие в виртуальном символическом пространстве (ТВ, Интернет, мобильная связь и т.д.).

В такой ситуации на первый план выходит конкуренция городов за долю потребителей, туристов, инвестиций, уважения и внимания. Мегаполисы становятся точками притяжения и международного соперничества в области капиталов, талантов, впечатлений и славы.

Брендинг региона неотделим от процессов повышения его конкурентоспособности, так как бренд по своей природе является демонстрацией конкурентных преимуществ и, соответственно, большей стоимости. Брендировать – это значит добавлять большую стоимость.

Существует немного специалистов по брендингу территорий в мире, это Кристер Асплунд (США), Саймон Анхольт (Великобритания), Тони Михан (Великобритания), Томас Ахелис (Германия), Е. Нескоромная (Россия), С.Переслегин (Россия), Мирослав Кошелюк (Россия), Ирина Важенина (Россия) и другие.

baner 1
при использовании материалов ссылка на Выборы.org обязательна.

© 2002—2021 «Выборы.ORG»