Програш Соціалістичної партії на дострокових виборах до Верховної Ради України - нищівний удар для її лідера Олександра Мороза. Протікання з’їзду партії яскраво відобразило її кризу. Як жити далі без влади і на що сподіватися після поразки - головні питання, які постали перед лідерами політичної сили. На ХІІІ з’їзді партії відбувся "розбір польотів". Шукали винних... Гноблячи другорядних членів партії, лідерський склад політичної сили відводив вину від поразки подалі від себе.

Участь у виборах зовсім не дешева справа, яка вимагає значних коштів. На з’їзді піднімалося питання й стосовно викинутих на вітер грошей, які не переросли в підтримку громадян. Програш на виборах для будь-якої політичної партії - дуже образлива подія. Після такого удару люди готові на все – піти в монастир, запити, накласти на себе руки. Що обере Олександр Мороз та його найближчі соратники скоро побачимо.

Sic transit gloria mundi…Так проходить мирська слава. Якщо раніше соціалісти не розуміли всієї суті цієї фрази, то ХІІІ з′їзд партії дав їм нагоду цілком зрозуміти сенс вислову древніх римлян.

Про те, що партії зараз зле, вказувало вже саме місце проведення з′їзду. Замість помпезного Жовтневого палацу чи демократичного БК КПІ, соціалісти забилися в крихітний зал Київського університету будівництва і архітектури, який заледве вмістив усіх запрошених.

ЗЛОБА О. МОРОЗА ВИЩА ЗА ЗАКОН?

Під завісу головування у Верховній Раді України V скликання Олександр Мороз, схоже, вирішив апетитно сплюнути. Цього разу на Кодекс про працю в Україні, ст. 352 Цивільно процесуального Кодексу України, надумавши протиправно ігнорувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва щодо поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за вимушений прогул відносно завідувача секретаріатом Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації Леоніда Сукненка.

Історія цього звільнення вельми дивна і дещо загадкова. Особливо з точки зору того, що ще не так давно Леонід Сукненко працював не ким іншим, як першим секретарем Шевченківського райкому Соціалістичної партії України, яку очолює якраз Олександр Мороз. Тоді лідер СПУ не міг нахвалитися цією партійною організацією. Оскільки тут постійно спостерігався найбільший ріст соціалістів у столиці і Л. Сукненко був єдиним серед керівників районних парторганізацій, хто не просив на проведення організаційних заходів і навіть виборчої компанії коштів із партійної каси. Він уміло працював з бізнесом, широко залучав для партійної роботи приватний капітал.

Однак Л. Сукненко незабаром розчарувався в ідейних засадах соціалістів, покинув партійну роботу і вийшов із СПУ. Коли минулого літа О. Мороза обрали головою Верховної Ради, Леонід Адамович працював завідувачем секретаріатом Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації. Як мовиться, стежки-доріжки їх зійшлися знову.

Для многих промышленников и предпринимателей депутатство в Верховной Раде было чудесным способом избежать лишнего давления конкурентов и власть придержащих. Соединение двух последних создавала иногда угрожающего масштаба холдинги по захвату имущества, которым было весьма сложно противостоять. Юридические механизмы при этом помогали слабо, необходимо было самолично участвовать во власти.

Наиболее ярким примером человека, который не имел родственных или аффилированных отношений ни с одной из крупных бизнес-групп в Украине был Владимир Бойко, руководитель и собственник ММК имени Ильича. До последних внеочередных парламентских перевыборов он также являлся депутатом ВРУ от Соцпартии (СПУ).

Сейчас после провала СПУ на выборах перед Бойко встала сложная ситуация если не выживания, то дальнейшего успешного курса между рифами госрейдеров и повышением цен на энергоносители. О том насколько ему это удается – материал ниже.

Вибори – 2007. Україна, Київщина. Виборча дільниця №91, що в Києво-Святошинському районі Київської області, - найбільша в Україні. В ніч з вівторка на середу, 3 вересня її було підпалено разом з невивезеними протоколами та бюлетенями. Ціна питання – 1,5% виборців, які ця пристолична територія дає до загальноукраїнського результату. В разі успіху підпалу вони були б не зараховані – що могло відчутно вплинути на результат виборів. Наприклад, збільшити питому вагу голосів виборців СПУ – що давало соціалістам можливість таки потрапити до парламенту.

Ця історія розпочинається з посередньої, проте постійної успішності СПУ на Київщині. Вони завжди та стабільно брали тут свій відсоток голосів, проте останні вибори виявилися для них як і скрізь невдалими. Єдині дільниці, де вони відчутно взяли голосів, розташовані на території підприємств, що контролюються депутатами-соціалістами. А політична їх підтримка виборцями повністю зникла.

О четвертій ранку 3 вересня жителі прилеглих будинків в пгт. Новосілки, що поряд з міською межею Києва, почули подвійний вибух. В кімнатах окружної територіальної комісії, що розташовані в будинку культури одразу спалахнула пожежа. Пожежники, яких одразу викликали, встигли загасити пожежу – повністю знищені дві кімнати, кабінет голови комісії, де зберігалися протоколи, та глухий склад, де в шафах зберігалися бюлетені постраждати суттєво не встигли.

Одразу ж на місце пригоди виїхали слідчі, представники МВС, прокуратури, СБУ та звісно керівники області. Бюлетені, зрештою, ще раз порахували, та під охороною «Альфи» вивезли до ЦВК.

91-ша дільниця одною з останніх подавала звіт до ЦВК, саме в зв’язку з суттєвою кількістю виборців 250 тис. (проголосувало понад 150 тис.) та з затримкою по двом дільницям. 166 дільниця уточнювала протоколи, а в 68 соціалісти оскаржували результати. Ця затримка й призвела до того, що важлива документація продовжувала зберігатися в доволі непристосованому приміщенні.